100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!                                                         100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!
 

Богдан Буткевич (гурт «Sweetlo»): «Маємо чути та інтерпретувати музику по-своєму, а не гратися в папуасів» (інтерв'ю)

Спочатку була трешева «Тінь», потім – блюз-роковий Gorod Solntsa. Сьогодні це SWEETLO. Попри зміни назв, складу колективу, вокалістів, незмінним є одне – вони, як і раніше, грають якісну цікаву музику, що знаходить своїх слухачів.

Сучасна назва та концепція SWEETLа були створені в 2008 році, тому саме цей рік можна вважати часом народження гурту, в творчому доробку якого вже є дебютний альбом #1, кілька кліпів, саундтреки до документальних фільмів та ще багато чого цікавого. Про творчість, зйомки останніх відеоробіт та власні думки щодо сучасної музики розповідає фронтмен гурту Богдан Буткевич.

Розкажи про SWEETLO. Що змінилося в творчості за 10 років існування (з 2001 року – час створення «Тіні»)?

Усе розпочиналося, як і у всіх: коли хочеться грати, але ще не до кінця зрозуміло що, як і з ким. Головна зміна за 10 років – це зміна у ставленні до музики і відчуття себе в музиці. Якщо раніше самоціллю було музичне «завісалово» – тобто, просто розуміння того, що ти займаєшся музикою, то тепер головне – це донести до людей те, що накопичилося в житті і в душі. Більше того, є вже певне розуміння, досвід та думки, якими справді варто ділитися.

Чим були викликані зміни назв, складу музикантів?

Склад гурту змінювався через те, що приходили певні музиканти, які не могли влитися в нашу музичну родину. Мабуть, от саме це родичання і було нашою головною рисою. З одного боку, сильною стороною, з іншого – серйозною слабкістю. Адже це круто, коли в гурті всі – найкращі друзі, і в той же час – не дуже. Бо, по-перше, новим людям дуже важко влитися в колектив, бо вони не є цими друзями. По-друге, коли всі – друзі, то відсутня справжня критичність до власної творчості та до кожного з членів команди. А це найбільша перепона для професійного розвитку, успіху. Музиканти мають ставати друзями вже після репетицій.

Другою причиною зміну складу гурту є пошук себе. За 10 років в нас змінилося два вокалісти, я – третій і, думаю, останній. Зрозуміло, що кожен вокаліст є не просто обличчям і голосом гурту, а й певною естетичною призмою, через яку проходить все, що несе гурт слухачам. Неповторною призмою, яка потребує тих, хто зможе це зрозуміти та виділити. Тож, якось так саме собою вийшло, що прихід нового вокаліста кожного разу приводив до приходу і нових людей. З часом деякі «старі» члени команди йшли… Все досить природно.

Які позитивні і негативні моменти можеш відзначити?

До позитивних моментів слід віднести те, що ми дуже довго йшли і продовжуємо йти до нашого стилю, розуміння музики, способів вираження власних емоцій. Тому все, чого ми досягаємо зараз – це назавжди. Воно вистраждане потом і кров’ю, як то кажуть.

…помилки?

До помилок слід віднести те, що ми занадто довго казали всім, і, в першу чергу, собі, про мету стати професіоналами, але не так вже й багато для цього робили. Фактично, реально працювати ми почали десь з кінця 2008 року, саме тому ведемо свій нинішній вік все ж таки з цієї дати. Старий гурт Gorod Solntsa залишився в минулому – і з точки зору часу, і з точки зору нас, того нашого ставлення до музичної творчості.

…досягнення?

Щодо досягнень, то, по-перше ми написали купу класних пісень;) А, якщо серйозно, то, звичайно, приємно, що записали нормальний повноформатний альбом на студії «Комора» торік, брали участь у купі конкурсів, серед яких слід відзначити такі, як «Червона Рута», «Фортеця», «Славське Рок», «Бандерштат», «Гніздо», «Музичний острів» тощо. Зняли два кліпи та одне музичне відео. Звичайно, що для 10 років існування цього замало, але для 3 – цілком нормально.

Повторюся, незважаючи на всю любов до романтичного періоду Gorod Solntsa, SWEETLO мало чим нагадує ту команду.

Ви тісно співпрацюєте з режисером Сергієм Долбіловим…

У нас є досить великий досвід у написанні саундтреків до його телефільмів. Зокрема, перший наш досвід – це 2002 рік, коли ми написали музику до фільму під назвою «Брати по крові», що потім протягом кількох років демонструвався на каналі 1+1.

Потім була стрічка під назвою «Вірю я: історія однієї перемоги», що розповідає про перемогу донецького Шахтаря в Кубку УЄФА-2009, що демонструвався на телеканалі ІНТЕР.

Крім того, ми дуже пишаємося роботою «Пусть так» та нашою музикою, написаною спеціально для цієї стрічки. Це авторський фільм-роздум про Помаранчеву революцію.

Як вам працюється разом з Сергієм? Чи є плани подальшої співпраці?

Ну, насправді нам надзвичайно комфортно. Плани, звичайно, є, але щось конкретно ще досить важко сказати. Сподіваюся, що ще буде багато фільмів, до яких він нас запросить написати музику. Ми завжди готові і, здається, в нас це непогано виходить. Взагалі, хочеться в цій сфері побільше працювати, так що ми відкриті до будь-яких пропозицій такого плану;)

Також ви співпрацюєте з телеканалом М-1…

Так, ми є музичними партнерами Ліги змішаних єдиноборств М-1 Україна. Це мікс-файт – дуже цікавий вид спорту. Ми написали пісню-гімн «Ти виходиш в ринг», що незабаром буде записана.

Розкажи про відеороботу The Fall Time Sorrow, де ти вперше був у ролі справжнього актора, що для людини «яка ненавидить фотографуватися», думаю, стало подією:) Як працювалося?

Працювалося дуже круто завдяки Марині Ляпіній – режисеру. Прекрасний професіонал, чуйна людина, тендітна жінка і дуже тонкий психолог, якому дуже швидко вдалося знайти ключик навіть до такого дикобраза, як я;) І вдалося вичавити з мене те, що було потрібно. Також дуже приємно було працювати поруч з професійною актрисою та чарівною дівчиною Мариною Кукліною. То ж, рецепт успіху – побільше Марин навколо;)

;)) Щось виніс для себе з роботи? В професійному, особистому плані?

Виніс розрив шаблонів та бажання працювати. В професійному плані це дуже допомогло розкритися емоційно, адже моя найголовніша проблема, як і у більшості людей – це страх відкритого вираження своїх емоцій. Робота над цим відео дуже допомогла і на сцені, і в звичайному житті перемогти це. Також, звичайно, дуже приємно було працювати поряд з професіоналами. З точки зору кіномистецтва та кліпмейкерства дуже приємно було співпрацювати з величезними ентузіастами своєї справи та прекрасними фахівцями – самою Мариною Ляпіною, її батьком, відомим фотографом Олександром Ляпіним, оператором Міськом Любарським…

Результатом задоволений?

В принципі, так. Хоча, вважаю найслабкішим місцем кліпу відсутність постільної сцени зі мною та головною героїнею;))) Про що неодноразово просив режисера, але вона рішуче відмовила.

Чому??? :)

Бо в концепцію не вкладалося. А, якщо серйозно, то головна проблема – це те, що на початку я не вмів гарно грати і це видно, якщо придивитися. Під кінець стало легше і краще. То ж головна проблема і недоробка – це я сам.

Мені здалося, що ти виглядаєш більш серйознішим та дорослішим у кліпі, аніж є у житті... Помиляюся?

Ммм… Насправді, я в житті достатньо весела людина, але лише з мало знайомими людьми. З друзями та близькими, вдома я достатньо закрита, мовчазна та меланхолійна особистість. А щодо образу в кліпі… Я десь так і сприймаю життя, бо є песимістом. Вважаю, що люди є все ж одинаками по життю… тільки просвітленим дається справжнє партнерство, кохання чи дружба, але таких мало. Тож це просто моя друга особистість зіграла в цьому відео – похмурий песиміст. Але на людях я сміюся і багато хто думає, що я такий завжди…

А як щодо професійного плану – музика і журналістика? Не тяжієш до однієї з цих сфер чи вдається вдало суміщати?..

Я Близнюк за знаком Зодіаку, тому подвійна сутність у всьому – це моя головна риса;) Так само і з журналістико. Той самий похмурий песиміст-романтик – він є журналістом, а веселий балакун-музикант – вокалістом та фронтменом гурту SWEETLO.

Раніше, коли я займався виключно кримінальною тематикою, це, справді, на певному етапі почало заважати музиці. Бо коли постійно бачиш негатив, дуже важко викликати в душі позитив, заради якого й варто виходити на сцену. Тому я зараз більше займаюся музичною та соціальною тематиками. Зокрема, вже два роки роблю цикл інтерв’ю з відомими українськими музикантами.

З ким вже вдалося попрацювати?

Андрій Середа («Кому вниз»), Андрій Хливнюк («Бумбокс») Тарас Чубай («Плач Єремії»), Фоззі (ТНМК), Каша Сальцова («Крихітка»), Вадим Красноокий (Mad Heads XL), Дмитро Шуров (Pianoбой), Сестри Тельнюк, Костянтин Костенко (директор студії КОМОРА). Буду продовжувати цикл і надалі.

А ким хотів стати у дитинстві?

Я з 5-ти років казав, що хочу бути Полом Маккартні:) То ж вже 22 роки я йду «long & winding road» до цього. Рік тому нарешті став співати, за останній рік написав більше пісень та віршів, ніж за все життя. Так що, сер Пол, начувайтесь: я йду!.. Два Маккартні – це забагато, комусь доведеться посунутися і явно не мені. Жартую, звичайно:))))



«…за останній рік написав більше пісень та віршів, ніж за все життя…» – а що особливого в цьому році сталося у житті?

Я просто нарешті випустив назовні все те, що накопичувалося протягом багатьох років в гурті, коли я був просто гітаристом та бек-вокалістом. Повторюся: мені дуже допомогла робота над відео, яка довела мені, що я можу. Можу бути тим, ким маю бути… тим, ким мене створено… тим, для чого мене Бог послав сюди.

Нарешті визначився з пріоритетами?

Саме так, на всі 100%. Маю бути музикантом. Все інше – лише засоби для досягнення мети. Стати повноцінним творцем, який використовує для самовираження музичні інструменти та спів.

Музику і тексти для SWEETLO зараз пишеш ти?

Скажімо так: тексти останнім часом пишу я, а музика є результатом колективної роботи, в якій приймають участь всі члени колективу. Я завжди тільки «за» цікаві ідеї колег, адже багато голів – набагато краще, аніж одна. Для цього і існує поняття «гурт». Щоб творити колективну творчість близьких людей. Не проект, а саме гурт. Щодо текстів додам, що в мене зараз такий період, коли накопичилася критична маса вражень, емоцій, думок, які хочеться виразити у формі пісень. І від мене вимагається лише одне – не лінуватися це все записувати та опрацьовувати. І журналістика тут стає в пригоді, бо дає можливість побачити і зрозуміти життя та людей у всіх їхніх проявах, образах та втіленнях.

Ну, з огляду на вашу творчу діяльність, на зроблене, можна зробити висновок, що ти не лінуєшся…;)

Ще нічого не зроблено. Це так, намітки до реальної творчості… Як кажуть американці, якщо ти такий розумний – покажи, де твої гроші:) Планується щонайменше випуск синглу нового, нові кліпи, відео роботи… потім знов сингли… може, альбом… Все банально:)

Якщо ж серйозно, то дуже хотілося б, щоб SWEETLO став не просто відомим гуртом, а явищем культурного життя. Тобто, цікавлять будь-які напрямки мистецтва. Зокрема, в планах співробітництво з художниками, літераторами, поетами, створення нових акцій, виставок.

А як ставишся до поєднання музики з театральними постановками?

Це круто, але поки що не моє. Якось театр, особливо академічний, мене не дуже цікавить. У вік кіно театр має бути на дві голови вищим, аби зацікавити. В принципі, може, колись в майбутньому щось і вийде.

Я мала на увазі не академічний театр, а сучасні перформанси, постановки, поєднання різних жанрів мистецтва..

Конкретних ідей та планів саме щодо театру немає, мене більше цікавлять саме відео роботи – арт-кіно і масове кіно. Взагалі, не люблю зайвого естетизування, яким завжди трохи грішить театральний світ, користуючись меценатством та статусом апріорі неприбуткового виду мистецтва. Кіно собі такого дозволити не може і це прекрасно. Я жодним чином не принижую театр… Просто я чи не доріс, чи переріс театр...

А взагалі до сучасного мистецтва як ставишся?…

Я ставлюся позитивно до будь-чого, що змушує людину хоч на хвилинку перестати бути тупою споживацькою твариною. Форми можуть бути будь-якими, хоча я – ретроград, і вважаю, що Леонардо да Вінчі набагато крутіший за Енді Ворхола;)

Мені здається, що справжнє мистецтво – це те, що йде від душі, що відлунює у багатьох серцях. Сучасне мистецтво дуже сильно грішить самозакоханістю в себе і свій статус. Я не пропоную робити так, як це було у Радянському Союзі, але, все ж таки, у мистецтва має бути суспільна функція – як мінімум бути суспільним барометром, термометром реальних настроїв, сподівань, тенденцій. І якщо мистецтво виконує цю функцію тими чи іншими засобами – значить, все ОК. Якщо ні – значить, не ОК.

…до культури споживання?..

Кожному своє: хтось малює, хтось вишиває хрестиком, хтось співає. Головне, щоб життя не зводилося до офіс-дім-генделик-офіс-курорт-нова машина-генделик-офіс, тощо… І щоб машини, все ж, купували як засіб для пересування, а не тому, щоб так треба… І щоб люди мріяли бути космонавтами, а не брокерами… І щоб людей судили не по бренду шмоток чи моделі мобільного телефону… Ось так:)

Як ставишся до патріотизму в українській музиці, що сьогодні розвивається? Фолк, патріотичні пісні і т.д.

Прекрасно ставлюся до патріотизму і до фолку тим більш. Але я виріс на іншій музиці і мені цікаво спробувати створити західну музику з суто українським духом. Додам, що вважаю, що, все ж, фолку забагато. Бо грати а-ля народну музику – це найпростіше. Набагато важче спробувати створити щось нове.

Що саме ти маєш на увазі під «новим» - нові форми, жанри, стилі, методи?..

Розумієш, трабл ще і в тому, що з фолком ми не будемо цікавими на Заході. Поясню – для англійця, наприклад, немає різниці – чи то хорватський, чеський, чи український колектив грає; Брегович чи «Гайдамаки». Це щось екзотичне, world music – і все.

Тому треба відшуковувати справді модерні форми, які могли б передати нашу душу, наш мелос. У формах, які не експлуатують народні традиції, а, навпаки, органічно вплітають їх у такі композиції, які будуть не тільки зрозумілі за кордоном, але і виділятимуться. Щоб всі чули і казали – «О! Це точно українці!».

…як італійці і їх Сан-Ремо, ямайський реггі…

Саме так. Актуальний стиль для всього світу, в якому, безперечно, є місце фолку, але тільки як елементу, до того ж, скоріше, духовному, аніж саме музичному.

Найкращий приклад для мене в цьому сенсі – це Бйорк, яка не грає тупо народні ісландські чи скандинавські пісні, а створює цілий новий музичний пласт, при цьому чисто ісландський за суттю та характером. Тому, допоки у нас всі співають про вишиванки, cвоїх Muse ми не матимемо, максимум – другий Брегович.

Як думаєш, де маємо шукати це? В минулому, сьогоденні? В собі?..

Хм… Усюди. Знаєш, ска – це те, як саме чули ямайці американський рок-н-рол:)) Ось ми маємо чути музику та інтерпретувати її по-своєму, а не намагатися постійно гратися в папуасів, на яких цікаво прийти подивитися, але неможливо сприймати їх всерйоз.

Насправді, я думаю, Україна просто ще має зрозуміти та віднайти себе як єдине тіло. Цього ще немає, тому немає і музики, але буде неодмінно. В процесі еволюції поколінь та їх стереотипів напрацьовується нова ідентичність, яка неодмінно виллється у ті чи інші мистецькі форми. Якщо вона справді є ідентичністю. І люди знайдуться в потрібний час в потрібному місці.

Що, на твій погляд, найскладніше для молодих музикантів сьогодні в нашій країні?

Є певне замкнене коло. Немає масового запиту на якісну музику. Простіше експлуатувати старих зірок, які виплили самі чи яких ще навіть «совок» породив. Плюс невід’ємна риса нашого менталітету – ти зірка лише тоді, коли тебе визнали за кордоном. А, точніше, у Москві. Жоден виконавець чи гурт не перейшов це прокляття.

З якими проблемами стикаєтесь у професійній діяльності?

Як я вже сказав, немає запиту на якісну музику. Додамо до цього ще й бідність нашої країни. Справді, коли нема що їсти, не виходить думати про музику і інші духовні потреби. От і виходить: бідні, бо дурні, дурні, бо бідні.

Щодо конкретики… Величезна проблема – відсутність системи нормальних промоутерів та шоу-бізнесу. Тобто, молодим музикантам треба йти або в шоу-біз і прориватися в нього через вокальні теле-шоу або сподіватися, що тебе помітить дядя з грошима і візьме до себе. Змусивши, звичайно, співати та говорити лише те, що від тебе вимагають.

Але ж є ще численні фестивалі…

І що фестивалі? Від них користі майже ніякої… Вже не 1987 рік, і навіть не 1997-ий. Коли «Червона Рута» чи «Таврійські ігри» були чимось неймовірним. Фестивалі також заплуталися у форматі постійного етно і у відсутності грошей та попиту на якісну живу музику.

Сподіваюся тільки на те, що вже зросло покоління вчорашніх дітей, які виросли на нормальній західній музиці і вони хочуть саме цього. Тобто, тут тільки глядацький попит зможе виправити ситуацію. Немає сенсу звинувачувати пана Меладзе в тому, що він постійно робить «ВІА Гри» у різних формах. Він – професіонал і заробляє гроші на тому, на чому їх можна заробити.

…і добре відчуває запит цільової аудиторії…

Саме так.

Як гадаєш, зміниться щось найближчим часом? Сьогодні вже є інтернет – гарна можливість розповсюджувати творчість. Може, зростуть слухачі та глядачі, які прагнуть якісної музики?

О! Це моє головне сподівання. Звичайно, що не варто його переоцінювати. Але, на мою думку, інтернет – це головний рушій прогресу в цій країні. Причому, в усіх галузях. Він здатен зробити так, що нарешті попит зустрінеться з пропозицією. Тобто, ці молоді, які не можуть отримати те, хочуть, від ТБ, отримають це в мережі. Музикант зможе чесно розкручуватися в інтернеті, а потім їхати і чесно заробляти гроші концертами та продажами пісень в мережі. Зрозуміло, що, все одно, є багато перешкод, але на даному етапі побороти це замкнене коло здатен лише інтернет.

Як лакмусовий папірець? Адже те, що вартує уваги, знайде слухачів і пошириться…

Саме так. Накрутити кліки можна, але реальні перепости та «лайки» – ні.

Твої власні музичні відкриття цього року?

Відкриття в Україні – Champagne Morning. Гурт, який здобув успіху в Британії з британською (!) музикою при тому, що він український. І все це без використання неодмінних вишиванок, духової секції та гопака.

Серед закордонних музикантів варто відзначити Foster The People та, звичайно, Foo Fighters. Ну, і неодмінно Coldplay;) Ще одне відкриття особисто для мене – Joy Division, вдалося реально «в’їхати» в музику гурту тільки зараз. І тому я одразу організував Joy Division Fest, що з успіхом пройшов в київському клубі Route66. Не все вийшло так, як хотілося, але це був перший захід в Україні, присвячений цьому гурту. Так що я трохи пишаюся цим:)

Розкажи детальніше про фест – це цікаво!..

Ну, фестом назвати – це було б занадто голосно… Просто був концерт з виконанням пісень гурту нашою командою та друзями з YouCrane. Плюс показали фільм «Контроль» Корбайна. В наступному році плануємо розширити формат – більше учасників, більше шоу, більше глядачів.

Який досвід отримав для себе?

Оу! Це круто – перевтілюватися! І не менш круто – на сцені настільки входити у роль, щоб забувати себе і майже втрачати свідомість. Особливо, коли всім тілом розумієш музику та енергетику тієї людини, чиї пісні ти виконуєш. Плюс, круто робити те, що небанально і до душі:)

Що, на твою думку, має бути головним для музиканта? Самореалізація, прагнення до комерційного успіху, налаштування на цільову аудиторію, чесність у вираженні емоцій?..

Все тобою перераховане. Все вказане тобою – це просто елементи роботи. І якщо людина професіонал (бо я не вірю в Брайанів Епстайнів в наші часи і в нашій країні), то треба бути і творцем, і продавцем, і маркетологом, якщо хочеш заробляти гроші, а не сидіти в андеграунді і нити, що все лайно.

Що завжди є в твоєму плей-листі – музика, яка ніколи не набридає і актуальна під будь-який настрій?..

Ну, в мене є трійка улюблених гуртів, яка останнім часом розрослася до п’ятірки. Beatles, Led Zeppelin, Dire Straits, Oasis, ну, і Coldplay. Не можна забути і про Red Hot Chili Peppers. Ці гурти справді ніколи не набридають. І в їхній творчості я завжди знаходжу щось під настрій. А так, в мене ціла купа улюбленої музики і місця не вистачить перелічити все:)

А як ставишся до своєї творчості?

Ну, я вислуховую все у пошуках нових помилок та лаж, які не помітив минулого разу;) Постійно. І я завжди незадоволений зробленим.

Критику сприймаєш спокійно?

Взагалі, найбільший мій критик – це я сам. І, повір, дуже суворий і дуже жорсткий. Дуже не люблю, коли люди починають лише хвалити. Поважаю за виправдану конструктивну критику. Дуже ціную людей, які спроможні на неї і намагаюся прислуховуватися до зауважень. Часом навіть занадто прислуховуюсь.

Але коли бачу і чую те, що, на мій погляд, є несправедливим – одразу спалахую, наче сірник:) Але з віком якось заспокоююся і починаю розуміти, що собакам гавкати, а каравану – йти.

Що б хотів побажати своїм слухачам і всій країні:) ?

Країно!!! Бажаю тобі мене!!! :)))))

Якщо ж серйозно, то хочу побажати всім побільше думати і слухати свої думки, а потім втілювати їх в життя. Ну, й, звичайно, побільше SWEETLа. І прагнення до якості в усьому – тоді всьо буде гуд:)

Не бійтеся бути самими собою, навіть коли це йде врозріз зі стереотипами про вас самих. Стереотипи існують для того, щоб було від чого рухатись. Ніколи не зупиняйтесь і не заспокоюйтесь – рухайтесь!

ІНФО

Сьогодні SWEETLO – це:

Богдан Буткевич – вокал, гітара, тексти
Дмитро Пучков – барабани
Олег Дорофєєв – бас-гітара, бек-вокал
Михайло Медяник – клавіші, бек-вокал
Костянтин Тютюник – гітара
Нікто Ніктоєв – саундпродюсер, аранжування
Артур Литвинський – звукорежисура, тексти

http://www.sweetlo.com.ua
http://vkontakte.ru/club2731543

Джерело: Хвиля української музики «Молоде радіо»