100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!                                                         100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!
 

УХО на Гогольфесті

 

Цьогоріч Гогольфест відбувався з 17-го по 27-ме вересня у Виставковому центрі. Нова локація вже була не такою атмосферною, як на справжньому заводі минулої осені, але за організацією та контентом – він вигідно відрізнявся. Арт нон-стоп, ключовим меседжем якого було “Мистецтво миру. Мистецтво війни”, десять днів заряджав усіх відвідувачів мистецькими вірусами і змушував думати й творити. Саме на Гогольфесті бачиш, яке мистецтво парадоксальне  -  таке різностороннє і багатогранне, а водночас так вміло об'єднує тисячі людей. Майстер-класи, презентації нових альбомів, дискусії, круглі столи, концерти, літературні читання, вистави та перформенси – це все можна було відвідати дорослим і дітям на Гогольфесті протягом усього дня і ночі.

З-поміж десятків прем'єр, що відбулись за ці 10 днів, яскраво виділяється самобутністю Аудіовізуальна імпровізація УХО. avi, Сет 2 від Українського імпровізаційного оркестру. В ньому беруть участь музиканти зі всієї України.

Глядачі стали свідками не просто оркестрового концерту, а цілого  перформенсу, де аудіо поєднується з візуальними ефектами, а музику творять прямо на сцені. Диригент передає свої ідеї музикантам, а ті у свою чергу йому. Автори та втілювачі ідеї Катя Лібкінд та Ольга Гайдаш. Як відмітив в кінці концерту диригент Дмитро Радзецький : “Проект створювався спеціально під акустику цього приміщення і спеціально для цього концерту, то ж ви були свідками прем'єри”.

Мандрівка у світ світла і музики почалася із грубих басових звуків саксофона і ударних, які задали ритм майбутньому дійству. Урочистість у похмуру напругу додали  партії духових інструментів. А зі вступом різких, уривчастих струнних – звучання стало хаотичним, але продовжувало бути чітким, із багатоголосся виділявся кожен інструмент. Важко було відірвати погляд від шаленого піаніста, під руками якого здавалось зараз спалахне його рояль. Дійство нагадувало не концерт, а марафон на витривалість, в якому не існувало переможців, але можна було сповна насолодитись духом суперництва.

Роль соліста переходила від одного інструменту до іншого, і саме це задавало настрій звучанню, робило перформенс театралізованим. Було цікаво почути, хто ж далі підхопить естафету. Похмурі бас-гітарні соло змінювались ніжними скрипками і легковажними флейтами,а потім ті розтавали  у протяжливих нотах саксофону чи різкій пітьмі  контрабасів.

Музиканти то занурювались у пітьму, то різко виходили на світло. Розганяючись до неймовірної швидкості їх різко, ніби перед бездонною прірвою, зупиняв сміливий диригент.

Оркестр нагадував солідне спортивне авто, в якому все працює, в буквальному сенсі, по нотах. А за його кермом, як і належить,був досвічений гонщик, що вчасно зупинявся перед небезпеками та швидко пролітав віражі.

“Найкраще було, коли піаніст почав віртуозно перебирати нутрощі роялю. Водив пальцями по його струнах. Чи коли скрипаль облишив смичок і видобував зі скрипки зовсім не властиві їй звуки,”- ділиться враженнями студентка КНУ ім.Шевченка Юлія.
“Мені сподобався момент, коли музиканти різко облишили свої інструменти і почали розмовляти, ніби концерт закінчився, але то був лише елемент перформенсу. Бо після того вони видали неймовірну розв'язку,”- захоплено розповідає Михайло з Житомира.

Тишу та розмови музикантів заглушила пронизлива мелодія саксофона. Щось схоже на те, коли настає ранок і сутінки розбавляє проміння сонця. Потім звідусіль полинули шурхоти, крики, шуми, скреготи, важке дихання, у поєднанні з грою світла-тіні та легких подихів флейт. Мелодія оркестру то майже повністю стихає, то різко виростає і досягає такого градусу напруги, що вчавлює тебе в стілець. І тут, коли ти вже достатньо напружений і готовий вибігти із залу, щоб позбутися цього відчуття – учасники оркестру піднімаються з місць і йдуть в напрямку залу разом з тромбонами, трубами та барабанами. Легкою ходою прямують до своїх глядачів і продовжують невимушено виконувати свої партії. Розходжують залом і повертаються на свої місця, як повертаються із важкої роботи додому.

От після такої напруги, якщо втримався в кріслі, то отримуєш порцію оглушливо високих нот, і здається, ніби здіймаєшся так високо, що стає страшно – як тільки закінчиться музика – впадеш додолу. І навіть коли думаєш, що вище нема куди, диригент піднімає палець вгору,і музиканти знаходять нові рівні, щоб підлетіти і здійняти разом із собою своїх слухачів.

Саме таким злетом і закінчилася прем'єра аудіовізуального проекту від Українського імпровізаційного оркестру. Це було справді схоже на перегони, на тест-драйв спортивного авто із досвідченим гонщиком, який для тебе здійме його в небо так само легко, як здіймає догори свій великий палець.

Алла Васьковська, Хвиля української музики "Молоде радіо"

Фото звідси