100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!                                                         100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!
 

Illaria: «Не свою пісню можу виконати тільки тоді, коли вона до мене прилипає, як сорочка» (інтерв'ю)

«Та, що несе світло», «учасниця “Голосу країни”», врешті-решт, «голос із реклами пива». Все, що ми знаємо про Ілларію, чомусь рясно обвішане шоу-бізнесовими ярликами. Насправді ж ця дійсно світла дівчина не боїться співати на одній сцені з металістами, бачить музику в кольорі і мріє про велику театральну роль. А власною ж творчістю вона сягає таких глибин фольклорної музики, яких не дістався ще жоден із наших популярних етнічних музикантів.

«Мені хотілося підкреслити внутрішній потенціал кожної пісні»

Ілларіє, Ви народилися і живете в Києві, але при цьому займаєтеся зовсім не міською пісенною культурою. Відомо, що і закохалися Ви у фолк не через те, що почули його від бабусь у селі, а тоді, коли прослухали в записі. На Вашу думку, яким чином автентична музика може існувати в умовах сучасного міста?

Моя музика – це те, що давнє і дивне; те, що зачіпає. Але я не просто відтворювач – мені цікаво робити музичну колажі, певні обробки, і це вже міська культура абсолютно. Мені б навіть хотілося, щоб мою музику називали космічною, бо хочеться вийти за межі понять «місто» і «село».

Зрозуміло, що урбанізація на фольклор не дуже добре впливає. Через те, що у людей в радянські часи з’явилося радіо, фольклорні наспіви почали видозмінюватися і помирати потихеньку. Прийшла мода на естраду, на якусь стройову радянську пісню.

У піснях я надаю перевагу обрядовому фольклору. Його ніколи не почуєш на радіо. Його ніколи не почуєш за столом. Обрядова пісня завжди пов’язана з певним ритуалом і виконується у визначеному місці у визначений час. Тобто, для того, щоб виконувати обрядову пісню в такому вигляді, в якому вона існує в природі, потрібні відповідні умови. Я спробувала перенести обрядову пісню в іншу атмосферу, і мені здається, що в альбомі «13 місяців» мені вдалося зробити її абсолютно актуальною.

От про нього і поговоримо. Помітно, що «13 місяців» вийшов менш роковим, ніж Ваш дебютник «Вільна». Це скоріше електронна музика із вкрапленнями живої, ніж навпаки, як це було на попередньому альбомі. Чи це зумисний хід, аби привабити до фолк-музики сучасного молодого слухача?

Це була основна ідея. Мені хотілося показати, що українська культура – це не сало, не шаровари, не горілка, не щось старезне. Ця музика вічна. Це ідея життя.

Звичайно, я опиралася на музику, яку зараз слухають. Мені дуже подобається британська музика і експерименти, які в ній є. Мені стало цікаво, чи поєднується це з фольклором. Поєднується! Але окрім танцювально-електронних пісень на зразок «Вербовая дощечка» є на новому альбомі і традиційна рок-балада «Цвіте терен», і цигансько-балканська «Кам’яна гора», і акустична кельтска «Ой ходить сон коло вікон». Мені хотілося підкреслити внутрішній потенціал кожної пісні! Наприклад, у «…Дощечці» мені чулося закликання дощу в африканських народів – в такому стилі ми її і створили: додали закликів, тупотінь, оплесків, шаманського співу. Пісню «Проведу свою русалоньку» я почула як індійську мантру зі сталістю, світлістю і духовністю. «Ой, сивая тая зозуленька» – мені завжди здавалося, що вона надто канонічна, тому ми трохи побешкетували, зробили брит-поп з елементами пост-панку. «Кам’яна гора» потрапила в мій репертуар після «Голосу країни» – Олег Скрипка мені її дав на виконання. Я дуже довго не відчувала цю пісню і навіть плакала – настільки неблизьким був мені балканський фольклор! Переслухала купу подібних записів, передивилася Кустуріцу, і тільки тоді відчула цей шал. Пісня «Цвіте терен» – улюблена пісня мого тата. Він завжди казав, що це має бути гарна рок-балада – такою я її і зробила :)

Взагалі мій улюблений жанр фольклорної пісні – це куст. В інституті я навіть робила наукове дослідження за кустом з фаху «фольклор». Одного дня неодружені дівчата з’єднувалися зі своїм родом для того, щоб його задобрити, адже скоро вони перейдуть до іншого роду – роду чоловіка. Колись цей культ був взагалі пов’язаний із жертвоприношенням найкращої дівчини в селі. Нині ж у жертву приносять тільки листя і вбрання, в яке вдягають цю дівчину-куста.

Зазвичай не свою пісню я можу виконати тільки тоді, коли вона до мене прилипає, як сорочка. Тоді мені починає здаватися, що, можливо, в якомусь іншому житті я її і написала. А під час запису «13 місяців» пісні ніби самі мене вели! Я хочу подякувати всім хто брав участь у створенні новітнього аранжування для моєї платівки, особливо майстерні Євгена Положишнікова та студії «Кофеїн» і Тані Ша.

Насправді я просто запропонувала своє бачення фольклору, і мені дуже приємно, що в перші ж тижні диск активно розкуповувався, особливо – в інтернеті. Хоча за межі зрозумілого виходить навіть сама його назва. Але це не вигадка – в обрядовому році справді 13 місяців. І знаків зодіаку теж 13! (13-м називають знак Змієносця – «Молоде»). Число «13», як стверджують астрологи – це число людей, які не бояться експериментувати і можуть виходити за межі.

Але ж існує стереотип, що число «13» приносить нещастя!

Я людина віруюча, тому не забобонна. Всі числа в принципі є магічними і несуть в собі якусь інформацію, але в моєму житті число «13» завжди відігравало найкращу роль. Коли я виступала під 13-м номером на конкурсах чи брала 13-й білет в інституті на іспитах, все закінчувалося дуже успішно :).

А чи часто Ви особисто бували в фольклорних осередках? Чи брали участь у цих обрядах?

На жаль, часто їздити в експедиції мені не доводилося. Я збирала архівний матеріал, який був у моїх викладачів, друзів; хтось мені дарував пісні з власного фонду, як Олег Скрипка чи Сусанна Карпенко. Дещо маю з фонду інституту Глієра, в якому я навчалася і в якому закохалася у фольклор. Але, звичайно, бувала і в регіонах України, і за її межами, слухала ці пісні наживо. Кожному регіону притаманна якась певна пісня або жанр. Наприклад, коломийки ви почуєте лише на Західній Україні, а от кустові пісні більше притаманні Поліссю. В новому альбомі мені хотілося якраз поєднати ці культури. Та й загалом український фольклор настільки полікультурний, що в ньому можна почути і східні мотиви, і балканські, і циганські, і навіть африканські. Тому, що наш фольклор увібрав у себе всю інформацію тих народів, які тут перебували.

Судячи з того, що Ви бачили і чули за межами України, наскільки ставлення до фольклорної музики за кордоном відрізняється від нашого?

У Греції, наприклад, десь 90% музики, яка лунає з радіоприймачів – це музика, по-перше, грецькомовна, по-друге, вся вона на основі фольклору. В Туреччині взагалі рідко можна почути зарубіжну пісню – вони дуже люблять свій фольклор. А в Україні є такий комплекс меншовартості, і мені дуже хочеться, щоб ми його перебороли. Але загалом зараз дуже складно з просуванням україномовної пісні, бодай вона навіть попсова. Нині все-таки віддають перевагу російськомовним і англомовним пісням.

Тільки не «Молоде радіо». Ми транслюємо виключно україномовну музику!

Знаю. Дякую. Люблю :)

Навзаєм! :)

«Спільний проект із Metallica? Чому б і ні?!»

У 2008 році Ви брали участь у записі альбому фолк-метал гурту Natural Spirit, паралельно розвиваючи власний проект Illaria. То в якому форматі Вам працюється зручніше: командному чи індивідуальному?

Це був початковий етап моєї творчості, коли я тільки почала писати музику. Я пообіцяла музикантам допомогти з платівкою, бо мені було цікаво попрацювати в такому складі. До того я брала участь у різних експериментальних проектах як виконавиця, і тут так само в мене була роль більше виконавська (хоча є одна пісня, яку написала у співавторстві з Natural Spirit – це пісня «Колыбельная»). Цим альбомом я вичерпала всю ту енергію, яку вкладала в цей проект – захотілося творити самостійно. Почала співати сольно, а вже за рік зібрала свою команду музикантів і нині так само працюю з музикантами. Мені набагато цікавіше, приємніше і драйвовіше працювати з музикантами наживо. На жаль, не всі концертні майданчики до цього готові.

Для мене важливо нести свою ідею. Я думаю, що я все-таки більше творець, ніж виконавиця. Мені цікаво втілювати власні ідеї, хоча колаборації досі існують в моєму житті. Наприклад, невдовзі разом із діджеєм Олександром Надемським презентуємо проект, де я беру участь в якості вокалістки. Ми поки що не піаримо цю платівку, готуємо її в студії, але вже дуже скоро вона буде почутою. Це буде електронний україномовний альбом – без прямого цитування фольклору, але в етнічному дусі. А в проекті ILLARIA ідейним натхненником є я, хоча до думок музикантів теж дослухаюся.

Фолк-метал – це все ж таки більш важка музика, ніж етно-поп-рок, який Ви граєте зараз. Наскільки для Вас у музиці важить жанрове питання?

Є жанри, до яких я не вдаюся свідомо і, напевно, ніколи не вдамся. Наприклад, шансон…

Але ж є і французький шансон!

Я маю на увазі наш, «блатний» шансон. Але справді, цей термін зараз сильно спаплюжили. Французький шансон – це прекрасна музика: залюбки поспіваю, якщо буде нагода.

Мені не зовсім цікаво грати в чистих жанрах, цікавіше робити експерименти; як художнику, змішувати фарби і створювати нові форми. Має бути хороша мелодія, хороші тексти, а як їх оформити – це вже справа музикантів. У альбомі «13 місяців» я добряче поекспериментувала. Ви самі писали, що там мало поп-року – я згодна: там кожна пісня має свій настрій. Але якщо мені завтра запропонує спільний проект гурт Metallica – чому б і ні?! Запросто! :)

Ви неодноразово підкреслювали, що робите передовсім україномовну музику. Є у Вашому репертуарі і англомовні пісні, зокрема, I`m alive, яка звучала на відборі на «Євробачення». В той же час пісні російською, наскільки знаю, до Ваших планів не входять. Але цікаво, що той таки альбом Natural Spirit «Сита Роса» з Вашим вокалом – російськомовний. Як прокоментуєте цей парадокс?

Він не зовсім російськомовний – там більше використовуються слов’янські давні слова. Це, до речі, теж була одна з причин, чому я завершила співпрацю з цим гуртом. Хоча зараз «Спіріти» грають пісні українською – нещодавно я навіть спродюсувала декілька. Тобто, між нами все добре – ми дружимо і підтримуємо стосунки.

Просто в якийсь момент я усвідомила, що моя місія як музиканта – нести культуру своєї країни. А якщо говорити про культуру своєї країни, мова – в першу чергу. Хоча зараз починаю перекладати свої пісні на англійську, і це теж певним чином стосується ідеї українізації світу. Бо мені хочеться донести свої ідеї і в інші культури.

«Перше місце – це ілюзія найкращості»

Illaria заявила про себе як самостійна творча одиниця із виходом альбому «Вільна» у 2010 році. Але, будучи вже сформованим музикантом, Ви не припиняєте брати участь у різноманітних музичних конкурсах і проектах («Х-Фактор», «Голос країни», «Євробачення»). В одному інтерв’ю у Вас запитали, для чого Вам це потрібно – Ви відповіли: «Я хочу, щоб мій голос чула вся країна». Як часто Ви змушені щось доводити самій собі або іншим? Наскільки Ви амбіційна людина?

Амбіційна! Іноді доводиться щось доводити собі кожного дня. Але я схиляюся до тієї думки, що потрібно робити щось не для того, щоб комусь щось довести, а для того, щоб бути щасливим. Розумні люди одразу відчують твій енергетичний посил і сприймуть твою музику без слів. А для тих, кому треба доводити, музика вже не є важливою. Для них важливий антураж, статус. Скільки я собі не втовкмачувала «Ну ти ж співачка! Потрібно крутитися в колах!» – не можу йти проти своєї душі. Бо я інтроверт, і тому в мене дуже мале коло друзів. Я, можливо, ще не доросла до моменту, коли можна комерційно ставитися до своєї музики і прораховувати всі кроки наперед. На «Євробачення» я теж пішла для того, щоб просто проспівати свою пісню – а раптом вона буде цікава в Європі? Так сталося, що цьогоріч Україну представлятиме інша співачка (Марічка Яремчук – «Молоде») – я їй бажаю успіхів.

Я страшенна перфекціоністка в роботі. Мені хочеться, щоб все звучало ідеально, щоб мій голос щодня покращувався. Постійно ходжу на уроки до викладача вокалу. В цьому розумінні, можливо, я собі щось і доводжу.

Яким би невеликим Ваше коло друзів не було, знаємо, що входять у нього таки не останні люди в українській музиці. Чи все-таки не всіх із них можете назвати друзями?

Ну чому…Наприклад, дуже хороший мій друг – Василь Гоцко із «Холодного Сонця». Дуже люблю гурт «Куку Шанель» – дружу з Машею, іноді співаємо дуетом. Маю дуже сердечні стосунки з Олегом Скрипкою – вдячна долі, що нас познайомили. З Анжелікою Рудницькою спілкуємося, хочемо зробити дует. Богдан Буткевич (гурт «Sweetlo») – мій учень вокалу. Коли ми стали друзями, я його відправила до іншого викладача, бо він вже почав вередувати і перестав мене слухатися :). Також дуже теплі стосунки з Іваном Розіним із гурту Gouache, який для мене створив вже три треки в якості саундпродюсера. Хочу продовжити з ним співпрацю і мрію, щоб він продюсував всю мою наступну платівку.

Марта Ковальчук з iamyou. Ви з нею брали участь у театральній постановці за Свідзінським. Ми, до речі, визнали їхній новий альбом найкращим електронним релізом минулого року.

Здорово! Дуже талановита дівчина, мультиінструменталістка. Ми з нею вчилися в інституті Глієра разом. Бажаємо їм успіху.

(Всіх згаданих виконавців і гурти ви можете почути на Хвилі української музики – «Молоде»)

Повернемося все ж до музичних конкурсів. Фактично для перемоги в багатьох із них Вам чогось не вистачало. Як думаєте, чого саме?

Я не вважаю, що мені щось не вдалося. Адже тих цілей, які я на той момент перед собою ставила, я досягла. У «Голосі країни» я заспівала майже всі пісні, які хотіла заспівати, окрім, хіба-що, «Вільної», яку планувала на фінал. Зате потім я виконала її на Crimea Music Fest: єдина з усіх учасників – власну композицію, українською. А щодо перших місць – колись же я перемогла у «Червоній Руті»! (у 2011 році – «Молоде»). В принципі, не має значення, яке місце ти отримаєш. Звичайно, це впливає на самооцінку, але не більше. Інколи навіть корисніше посісти друге чи третє місце – тоді буде стимул робити щось більш яскраве і потужне. А перше місце – це ілюзія найкращості. Це не завжди правда. Я вважаю, що творчій людині має завжди чогось не вистачати. Хоча про Гремі, звісно, мрію :).

«Всередині я дитина»

Окрім створення власного музичного матеріалу Ви часто відволікаєтеся на сторонні проекти – телешоу, рекламу, навіть театральні постановки. Чи погоджуєтеся з думкою, що талановита людина талановита в усьому?

Я думаю, що музика як явище саме собою не існує. Якщо ти вокаліст, то ти обов’язково і актор, і танцюрист якоюсь мірою. Мені більше подобається слово «митець»:). Інколи сама не очікуєш, в який час і в якому місці проявиться твій талант. Основним, звичайно, є спів і створення музики, але я мрію відкривати для себе нові горизонти: хочу опановувати нові музичні інструменти, найближчим часом планую видати збірку поезії. В мене асоціативне мислення і я все бачу в кольорі – хтозна, можливо, колись почну малювати картини!

Треба віддаватися всьому на сто відсотків. Заробляти – це лише умова, щоб вкладатися у свої творчі проекти. Артист, як і будь-яка людина, має жити достойно. Але при цьому це дуже складна професія, бо нею потрібно займатися 24 години на добу.

Хотілося б зупинитися на Вашому проекті із театром «Сузір’я» (постановка за віршами Володимира Свідзінського). Можна сказати, що це був для Вас унікальний досвід. Невже досі не було інших пропозицій попрацювати в театральній сфері?

Зараз мені запропонували написати музику до вистави за творчістю Бориса Грінченка і зіграти в ній епізодичну роль. Це поки лише проект. Мені дали сценарій, і якщо матиму час і сили – щось створю. А загалом я готую сольний концерт, який мав відбутися в грудні, але через події в країні довелося перенести його на березень. Це буде моя моно-вистава.

Я дуже люблю театр. Моя мрія – зіграти серйозну театральну роль. В нас в інституті Глієра був предмет «акторська майстерність», і на державному іспиті я грала Кассандру з твору Лесі Українки. Це дуже близька мені героїня. Ми обидві відчуваємо майбутнє і нас вважають трошки навіженими :). Люблю дивитися вистави навіть у записі.

Серед усіх заходів, в яких Ви активно берете участь, виділяються ще й дитячі. Звідки у Вас така любов до дітей?

Бо я сама дитина! :) Вважаю, що, незалежно від віку, люди поділяються на два типи: дітей і старих людей. Стара людина вже нічого не сприймає, а дитина всьому дивується, відверто радіє, так само відверто засмучується. Окрім того, я викладач за фахом. Мені дуже подобається викладати, просто зараз хочеться бути співачкою, але, можливо, через кілька десятків років я буду заслуженим викладачем :). Для мене велика втіха – працювати з дітьми. Вони все дуже добре відчувають, відтворюють, і в них найщиріші бажання. Вони співають тому, що їм просто подобається! В них можна багато чому навчитися. У них я вчуся справжньої любові до життя. Та й вік такий, що вже потрібно замислюватися про дітей :).


«Хочеться, щоб в нашій історії почалася нова сторінка»

З Києва почали – Києвом і завершимо. Ви як корінна киянка як особисто ставитеся до того, що зараз відбувається у Вашому рідному місті?

Я аполітична людина. Я мало розумію в політиці, але, звичайно, сприймаю інформацію емоційно. І я розумію, що зараз відбуваються такі події, які, в принципі, мали відбутися. Тому, що, можливо, в людей є якась претензія, можливо, в людей є що сказати. Ніколи не буде однієї думки в такій великій країні! І дуже добре, що ці люди не бояться цю думку виголошувати і відстоювати. Мені дуже хотілося б, щоб все закінчилося мирно і якомога швидше, щоб все-таки влада почула людей, щоб відбувся якийсь консенсус. І щоб не проливалася кров – це найголовніше! Жодна партія, жоден політичний лідер не має права допустити такої ситуації. Держава має захищати своїх людей, і за це в мене дуже болить душа – за те, що почали стріляти. Цього не має бути! Звичайно, мені хочеться, щоб Київ навесні розквітав, щоб люди по вулицях ходили задоволені, усміхнені; щоб сніг забрав весь той бруд і ту кров, яка пролилася на київські вулиці. Мені важко про це говорити, тому, що я як виконавиця не співаю на Майдані. Мене дуже багато про це питають, інколи навіть звертаються гнівно. Це не значить, що я байдужа. Це значить, що я не маю стосунку до політики і не хочу бути причетною до політичних перипетій. Я все-таки митець, жінка, і я правда в цьому нічого не розумію! Мені не хочеться співати «ні про що», але я підтримую людей і дуже рада, що зараз вийшов мій альбом, тому, що він в якійсь мірі підтримує ідею українізації. Я дуже глибоко це переживаю, реально! Мені страшно за свою родину, за своїх майбутніх дітей. Мені дуже хочеться, щоб все-таки відбувся якийсь консенсус, щоб відбулися перемовини, і щоб всі одне одного почули: влада – людей, а люди – владу. Хотілося б, все-таки, щоб від народу виступили нові лідери, які могли б домовитися. Мені здається, що мудрість народу полягає в тому, що люди можуть між собою домовитися. Українці завжди могли, і дуже хочеться, щоб зараз ми згадали про це. Усім хочу побажати миру і позитивного настрою. Щоб українці пороз’їжджалися додому зі світлом в душі і щоб все-таки почалася в нашій історії нова сторінка – краща, ніж була до того.


Усі фото: офіційний сайт ILLARIA

Пам’ятаємо, що нинішній протест починався із гасел на зближення з Європою. Як Ви вважаєте, яким чином євроінтеграція може вплинути на нашу автентичну музику?

Мені здається, що євроінтеграція нашої музики вже давно почалася. Конкурс «Євробачення» – найперший тому приклад. Олег Скрипка робить кожного року «Країну мрій» і запрошує виконавців з усього світу. Хотілося б ще перейняти закордонну практику захисту авторських прав. Бо часто артист, замість того, аби отримувати дивіденди зі своїх записів, має сам платити за право бути почутим.

Навряд зі зближенням із Європою український фольклор якось нівелюється, адже він вижив за стільки буремних років і нікуди не подівся. Хотілося б, аби український фольклор любили так само, як індійські мантри, як арабські пісні, як американські спірічуелс. Це музика світу, а така музика зараз дуже модна за кордоном. Я дивуюся, чому в Україні досі не зайнята ця ніша, але, з іншого боку, щаслива, бо дуже спокійно себе у ній відчуваю. Так що, молоді виконавці –давайте, створюйте мені конкуренцію! ;)

Спілкувався Пилип Пухарєв, Хвиля української музики «Молоде радіо»