100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!                                                         100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!
 

Найкращі музичні релізи України-2013 за версією «Молодого радіо». Частина 1

Хвиля української музики підбиває музичні підсумки року-2013, визначаючись із його найголовнішими віхами-релізами. Окрім заслужених переможців у кожній номінації подаємо і список тих, хто трошки не дотягнув до «молодорадіївських» слонів, але, безперечно, варті вашої уваги. Отже, у першій частині - найкращі україномовні альбоми року за жанрами.

Формат року: Lama – «Назавжди»

Цьогорічний альбом Lama вийшов таким, що і для душі, і для дошки пошани. «Назавжди» – це саме та золота середина між комерційним продуктом та іконою для естетів, між блискучим кружальцем для вихваляння з екранів і філософським одкровенням, між живим звуком і електронікою. У свіжому релізі музичного проекту Наталії Дзеньків синтезатори колються кислотними шпичаками і лопаються мильними бульбашками, а життя в усе це вдихають рок-н-рольні гітари, бронебійні барабани та потрійний оркестр. Саунд для Лами знову ставив маестро Віталій Телезін, однак сама співачка зізнається, що деякі пісні «Назавжди» повністю написала самостійно. Чи не тому вони вийшли дуже особистісними, але в той же час не позбавленими звичної для неї дещиці містики. Скажімо, композиція «Ангел» – присвята покійному батькові Наталії, що з моменту запуску в радіо-ротацію позаймала перші місця не в одному авторитетному хіт-параді. На користь «Назавжди» це, без сумніву, аргумент залізний.

Слухай також:
«Океан Ельзи» – «Земля»

Говорити, що «ОЕ» «вже не торт» зараз куди більш модно, ніж слухати їхню музику. З часів майже докорінної зміни складу на альбомі «GLORIA» гурт Святослава Вакарчука тече безтурботною річкою із солодкою водою, що іноді має таки справді медовий шлягерний присмак. «Земля» не стала для музикантів загатою і в той же час відкрила нові грані сонграйтерського таланту Славка – композицій, подібних до міні-рок-опери «Пори року» чи відстороненої притчі «Караван» на попередніх по-егоцентричному ліричних релізах «Океанів» годі й шукати. А ще це лебедина пісня Петра Чернявського: його майстерні і, – так вже вийшло, – прощальні в складі «Океанів» соло звучать тут набагато частіше, ніж клавішні пасажі Мілоша Єліча в попередньому Dolce Vita. І ще: цьогоріч «Океану Ельзи» виповнюється 20 років, тож про торт все-таки не забувайте ;).

«Бумбокс» – «Термінал Б»

Переживши «Середній вік», «Бумбокс» вирішили записати альбом на валізах. В «Терміналі Б» Андрій Хливнюк нарешті розкладає по багажних поличках досвід нещасливого кохання з чотирьох попередніх релізів, тому тепер не так плачеться в жилетки слухачів, як намагається притримувати нас за плече і навіть давати власні поради. У замкненому просторі «терміналу»-студії Хливнюк, Самойла, Матіюк, Левченко і Люлякін встигли ще й попрацювати над командною грою і продемонстрували на виході неабияку зіграність на п’ятьох. Ще б зрозуміти, куди ж вони шлях тримають!

«Антитіла» – «Над полюсами»

Третій альбом «Антитіла» випустили таким, аби його послухали всі: довели аранжування до вершини поп-рокової моди і зробили ґрунтовний зріз найбільш актуальних тем у репертуарах сучасних хлопців із гітарами та синтезаторами. Всі слухають і досі, та триватиме це до появи нового «хіта сезону». Парадоксально, але з «Над полюсами» не вийшло канону якраз тому, що зроблений реліз за суворими комерційними правилами.

Альтернатива року: «Кімната Гретхен» – «Прямий ефір»

Вокаліст і гітарист «Кімнати Гретхен» Антон Кістрін за освітою журналіст, тому «Прямий ефір» показує нам зворотний бік ЗМІ. Дніпропетровці вважають себе насамперед інді-гуртом, а відтак електроструни звучать тут справді не особливо гучно і нав’язливо, часом поступаючись синтетичним фішкам а-ля писк роумінгу чи завантаження системи «Рада». Альтернативність «Прямого ефіру» приховується не так у музичній складовій, як у меседжі про «что такое хорошо и что такое плохо» для покоління ТБ та інтернету. Ви ж в курсі: «Молоде радіо» поганого не порадить.

Слухай також:
Ivory Street – «Слова»

Команд із подвійним жіночо-чоловічим вокалом у цьому жанрі у нас не так вже й багато, і Ivory Street – один із таких приємних «екземплярів». Можливо, цей івано-франківський гурт так і залишився б однією з багатьох просто симпатичних гітарних формацій із танцювальним ухилом, якби свого часу на їхній вулиці не з’явилася дівчина Йоко, яка і ділить мікрофон із Юлієм Гонським на «Словах». Тепер симпатичності до Ivory Street додалося і в музичному, і у візуальному розумінні.

Панк року: «Брем Стокер» – «Франкенштейн»

У цьому році «Брем Стокер» – єдині помітні українські музиканти, які насмілилися відкрито вигукнути «Punks Not Dead!». На їхньому останньому наразі альбомі є і музичне місиво для «хой-хой-хой», і безкомпромісна декларація «Козакам до сраки». І все ж у світі інтелігентного інді «Стокерам» доводиться іти на компроміси: вдавати із себе растаманів, лабати електрофанк, а то й робити бунтарський кавер на «Одинокого мужчину в самом соку». Тим не менше, недоладно зібраний «Франкенштейн» – це хоч якийсь доказ українського походження, що цей пацієнт скоріше живий.

Слухай також:
«Один» – «Без оболонки»

З оболонкою у гурта Юрія Попова якраз все гаразд – голосно, дерзновенно, технічно. Але всередині поки що невизначеність: чи то альтернатива, чи все ж таки панк; чи то позиція спротиву, чи лише «обіцянки не здаватися». Втім, за що треба подякувати «одинакам» на тлі вже окресленої панкової одинокості в нашій музиці, то це за відвертість.

Важковики року: «Біла Вежа» – «Біла Вежа»

Другий альбом київські хард-рокери записували з третім за рахунком вокалістом, і, звичайно, із добре поставленим «арійським» почерком. Однак співає «Вежа» аж ніяк не про чорнокнижників і гладіаторів, а про «Зайві слова» і «Чужі обличчя». З таким лірично-філософським бастіоном наші музиканти-важковики можуть спати спокійно (а зважаючи на кількість вартісних хард-релізів у 2013-му саме цим вони останнім часом і займаються).

Слухай також:
Gerold – Gerold

Ще один «нелегкий» бенд із альбомом імені себе ж. Реліз демонструє цілеспрямоване прагнення київського гурту грати виключно живу і м’ясисту музику без жодних синтетичних домішок. Якщо «Біла Вежа» писали свій альбом із огляду на російські хард-рок команди, то у цих хлопців орієнтири імпортніші – судячи з фото на диску, не інакше, як Guns`n`Roses (самі музиканти зазначають, що надихаються олдскул-мастодонтами на зразок Deep Purple чи Led Zeppelin). Незважаючи на це, пісні у Gerold в міру сучасні – про дівчат із «ВКонтакте», наприклад.

Хіп-хоп року: Alexjazz – Photoalbum

Зламані стереотипи про реп – тепер і в Україні! Alexjazz – один із підопічних львівського лейблу KICKIT, що випускає дорослу і глибокодумну речитативну музику під вітчизняною маркою. Тому у треклісті Photoalbum і натикаємося на імена інших музикантів лейблу – чи біт Алексу підкинуть, чи кілька рядків по-товариськи начитають. А в рядках цих якщо і є вулиця, то просотана вона не пацанськими справами «на районі», а теплими враженнями від прогулянок рідними місцями. У своєму дебютнику сентиментальний МС ділиться з нами щастям, яке зовсім поруч – і в «Купе», і на «Магістралях». Якщо шукати стилістичні аналогії, то так звучить, до прикладу, петербурзький гурт Krec та індивідуаліст Ассаи. Окремо треба виділити трек «Зима» в дуеті з Ірою Швайдак із «Один в каное». Не сумнівайтеся – це свій хлопець. :)

Слухай також:
The Cancel – Night Light

Підписаний на KICKIT і цей електронний дует. Львів’яни Андрій Зеленський та Дмитро Федусів працюють у жанрі джаз-репу і називають себе бітмейкерами (декілька треків вони написали і для згадуваного вище Alexjazz). The Cancel достатньо відомі за кордоном, тому не дивно, що на Night Light набагато більше неонового мегаполісу, ніж старовинних львівських ліхтарів. І, варто сказати, джазу теж більше.

Електроніка року: iamyou – «Частина Друга»

«Частина друга» вибудувана настільки філігранно, що хочеться сказати окреме слово не те що про кожну пісню альбому, а навіть про кожен звук, зітканий із потойбічних басів, клавіш та барабанів і надривного вокалу Марти Ковальчук. Слова при цьому треба підбирати виключно високочолі, бо аудіопоезія на Василя Стуса чи композиція з назвою «Амбівалентність» – це вам не «дискотека 80-х». Коли говорять, що електронна музика перетворюється на прихисток вибагливих інтелектуалів, то в Україні минулого року таке припущення найкраще личило iamyou.

Слухай також:
«Тотем» – «Ностальгія»

Другий сольний альбом Володимира Кучинського, колишнього лідера гурту «Ворождень». Тут він сам собі і вокаліст, і гітарист, і клавішник, і драмер. «Ностальгія» у цієї людини-оркестру вийшла як не у всіх – депресія ще та. Щось схоже свого часу грала культова «Агата Кристи».

Unplugged року: Farinhate – Сонце

Особливо буйні музиканти в електриці рано чи пізно зважуються на акустичний досвід. У 2013-му черга дійшла і до рівненської репкор-формації Farinhate. Речитатив і барабани нікуди не поділися, на зміну скріму прийшов приємний вокал, замість швидких рифів – курчаві акустичні партії. Добре, що ми пам’ятатимемо Farinhate і такими.

Слухай також:
Illusions – «9»

Новий витвір від класиків української неокласики. До «акустики року» не дотягнули тільки з тієї причини, що більшість пісень «Дев’ятки» – це тендітність через край. Не ризикував би стверджувати, що від цього альбому ви не заснете. Але хіба у «Ілюзій» не так і задумано?

Автентика року: Illaria – «13 місяців»

Іларії вдруге вдалося стати музичним новатором на підґрунті традиції. От просто взяла фольклорний пісенний матеріал та й виконала його в новітніх аранжуваннях – не без струнних і духових, але і з бітами та басами. Такі маневри співачка здійснювала заради задуму створити такий собі «музичний календар» українців. «13 місяців» – чудовий доказ того, що експериментувати із духовною спадщиною можна і треба.

Слухай також:
Rock-H – «Отава»

2012 році їхній дебютник In Vinko Veritas став трохи дивним, та все ж новим словом не тільки у нашому фолк-році, але й в сучасній українській музиці загалом. Для другої спроби взяти вітчизняних меломанів штурмом «Рокаш» використовує абсолютно ту ж тактику дворічної давнини: колоритний русинський діалект і енергійні поп-рокові гітари, нанизані на акустичну клавішну основу. Слух «Отава» все ще пестить, але після «Вінка» вже не п’янить.

«Гайдамаки» – «Годі спати!»

Два роки тому з відомих причин Олександр Ярмола повністю оновив склад «Гайдамаків», а вже у 2013-му музиканти розродилися новим релізом. На «Годі спати!» гурт не став звучати гірше, а навпаки, набрав якісних обертів завдяки роботі на варшавській студії нового гітариста Пьотра Ханцевича. Як і годиться твору в жанрі world music, в рамках етнічного інструментарію на новому альбомі йдеться про все, що душі гайдамацькій заманеться – від епосу про меч Арея до простенького хіта «Передзвони мені пізніше». «Годі спати!» страждає на той же недуг, що і «Отава» Rock-H – це так само добрий альбом, але дуже по-сподіваному добрий.

«ТаРута» – EthnoLab

З назви нового альбому «ТаРути» зрозуміло, що гурт теж вдався до експерименту, от тільки зробив його самоціллю. До роботи над EthnoLab долучився піаніст Роман Коляда, який чудово зігрався із діджеєм Ігорем Льодіним. Тому новий реліз «ТаРути» навіть не про домовиків і мольфарів, а про те, як гарно інструменталка та скретчі взаємодіють в рамках імпровізованої «етнічної лабораторії».

Viter – «Весна»

Viter зробили із народними піснями те ж, що й Illaria, от тільки обрали для цього міцну фолк-металеву подачу. І якщо новий альбом Катерини Прищепи всуціль оповитий електронікою, то львів’яни не використали у «Весні» жодного семплу. Ще один плюсик в їхню карму – те, що на альбомі можна почути саморобні трембіти.

У продовженні дайджесту ви дізнаєтеся, які релізи виявилися найбільшими відкриттями та розчаруваннями 2013 року, а також про найцікавіші англо- та російськомовні релізи українських музикантів. І, звичайно, «Молоде радіо» назве найкращий український альбом-2013. Дочекайтеся!

Фото: notatky.com.ua, alexjazz.bandcamp.com, rock.kiev.ua, vk.com

Пилип Пухарєв, Хвиля української музики «Молоде радіо»