100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!                                                         100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!
 

Наталія Дзеньків (Lama): «Якщо сам собі не можеш дати копняка – добре, коли його дає доля» (+фото)

«Я хочу подякувати кожному музичному редактору радіостанцій, який називав нашу музику неформатною. Це все зробило нас сильнішими. “Ангел” перший відповідно до всіх рейтингів і це велика перемога», – 31 жовтня цей допис з’явився в офіційній групі гурту Lama в одній із соціальних мереж. А на наступний день музиканти вже презентували в Києві новий альбом «Назавжди». Так, лідерці «Лами» Наталії Дзеньків успіх дався дорогою ціною. І хоч зараз Наталія остаточно призвичаїлася до музичної атмосфери столиці, але при цьому вона не женеться за матеріальним, називаючи прагнення до мети найважливішою річчю у своєму житті. Про це – в інтерв’ю співачки «Молодому радіо».

«До контакту з тим світом мене спонукає моя чутливість»

– Наталіє, Ваш перший альбом «Мені так треба» був хорошим зразком поп-музики з елементами живих інструментів, «Світло і тінь» став більш м’ясистим роковим релізом, а на «Назавжди» Ви зробили чіткий «водорозділ» між електронікою і живим звуком. Чому звучання нового альбому вийшло настільки різним?

- Справді, одна частина альбому рок-н-рольна, навіяна естетикою 70-х років, але з осучасненим саундом, а інша – електронізована. І хоч «Ламі» більше притаманне електронне звучання, але особисто мої погляди на життя і на музику навіяні саме рок-н-рольною естетикою (в хорошому розумінні цього слова – без наркотиків і всього поганого, що може зашкодити людині). Ті команди, які я слухала – The Doors, The Rolling Stones, Queen, Beatles, Muse – зрозуміло, що вони в душі залишили якийсь слід. При цьому немає такого, що я послухала якусь групу і на цьому фоні написала пісню – навпаки, намагаюся уникати наслідувань, щоб ненавмисне не «здерти» звідкись мелодію. Раніше я в основному писала тільки тексти, а музикою займався наш саундпродюсер Віталій Телезін. На новому ж альбомі дуже багато мене – половина пісень «Назавжди» мої повністю.

- Чим надихаєтеся останнім часом окрім музики?

- Фільми, книги…Останні фільми, які я подивилася – «Імперія спокуси», «Хатіко» з Річардом Гіром, «Танцівниця в темряві». Мені подобаються фільми з документальним підґрунтям – історії, які дійсно в житті відбувалися, бо вони добре формують мислення і навіть передбачають певні ситуації. З книг останнім часом читаю Біблію. Це наймудріша книга, яка може бути. Далай Ламу читала – «Мистецтво бути щасливим». Ніцше читала, але зрозуміла, що я з ним не згодна. Я вирішила, що краще бути самій собі філософом і будувати життя на своїх помилках, на своєму досвіді.

- Це помітно з Ваших текстів – вони завжди були дуже інтимними. Нові пісні «Ангел» та «Фани» навіть мають конкретних адресатів. А як часто щось присвячують особисто Вам?

- Мені присвячували вірші і пісні люди, з якими у мене були стосунки. Фанати щоразу пишуть щось творче у соціальних мережах. Нарешті я віддячила їм піснею «Фани», яку давно обіцяла. Не дивно, що особливо добре вона сприймається на концертах. А пісня «Ангел» присвячена моєму батькові.

– В одному з нещодавніх інтерв’ю Ви розповіли, що хотіли б побачити паралельний світ. У деяких нових піснях «Лами» на кшталт «Той вогонь» чи «Жовте поле» можна справді відшукати потойбічні образи. Що Вас надихнуло на їх написання?

– До контакту з тим світом мене спонукає моя чутливість. Коли мого тата не стало рік тому, я конкретно відчула цей зв’язок. Дуже часто він приходив до мене в сон, передбачав різні ситуації, розказував деякі речі. Ці пісні навіяні якраз такою інформацією. Тому, що є окрім нашої планети зовсім інший рівень. Ми навіть послані на Землю для того, щоб розвиватися духовно і бути готовими на нього перейти. І привідкрити ці двері в більшості здатні саме творчі люди.

«Тепер мало що можна зробити так само безшабашно, як раніше»

- Одна з пісень на альбомі називається «Нехай все буде так, як є». Її лірична героїня повністю віддається в руки долі. В житті Ви справді так сильно вірите в фатум? Чи були випадки, коли Ви розуміли, що самі торуєте свій шлях?

– Я вірю в долю, але так само вірю в те, що людина повинна щось для себе робити. Є навіть такий анекдот: під час потопу чоловік, який дуже вірив у Бога, виліз на великий пагорб. І тут він бачить, що підпливає човен. Він його пропускає, а сам думає: «Та ні, мене Бог врятує!». Проплив другий, третій – він і їх пропустив. А потім сів і заплакав: «Як це так?! Боже, я ж у тебе так вірив, а ти мені не допоміг!». А Бог йому відповідає: «Я ж тобі вже три човни послав! Чому ти на них не сів?!» :). Тобто, щоб щось сталося, треба собі самому в цьому плані допомогти.

- І справді, Ви неодноразово вдавалися до кардинальних змін у своєму житті: балет змінили на ковзани, ковзани – на музику…

Це було раніше – це ж дитинство! Зрозуміло, що мені як дитині все хотілося. Подивилася телевізор, побачила фігурне катання – захотілося кататися на ковзанах. Побачила кіно про Будулая – в музичній школі створила циганський ансамбль. Мені здається, що в житті людина повинна експериментувати. Інколи навіть краще помилятися, щоб потім дійсно досягнути якихось результатів.

- До речі, про телевізор. Ви неодноразово підкреслювали, що не дивитеся ТБ, але при цьому засвітилися в деяких телевізійних проектах. Чому за такої антипатії до «ящика» Ви все ж взяли в них участь?

- Це теж раніше було – я в цьому розумінні була недосвідчена. А зараз зрозуміла, що коли ти береш участь у таких проектах, музика відходить на другий план. Тим більше, мені не дуже подобається переспівувати інші пісні, особливо, російські, і часто не під свій голос. Але в телевізійних програмах є і позитивні моменти: наприклад, нашого нинішнього бас-гітариста ми знайшли завдяки проекту «Свіжа кров» на М1, де я сиділа в журі. Відтоді перед камерою я хібащо даю інтерв’ю, аби розповідати про свій досвід.

- А чи не через ці сторонні проекти «Назавжди» писався так довго?

- Не тільки через них. За цей час сталося багато перемін у житті. На студії, де ми постійно працювали над нашими альбомами, у нас була можливість записувати живі барабани і навіть цілі оркестри. І ось із якихось невідомих причин вона закривається! Тому в якийсь момент ми втратили можливість нормально дописати альбом. Останній із трьох оркестрів взагалі записували на кіностудії Довженка!

- У цій ситуації Вам довелося підлаштовуватися під обставини. А щось самостійно змінювати в дорослому віці стало важче?

- Важче, бо більше логічно мислиш. Тепер мало що можна зробити так само безшабашно, як я це робила раніше. Колись я більше керувалася інтуїцією і від того не усвідомлювала, на які перепони можу наразитися. Всі навколо не вірили, що із «Ламою» щось вийде, казали «Та йди собі роботу знайди!». І що було б, якби я всіх слухала?! Тому треба йти до своєї цілі не зважаючи ні на що. Інша справа, коли з тобою працює група. Це велика відповідальність – з тобою багато людей, і тут вже треба думати, як чинити.

Історія «Лами» почалася після того, як Ви переїхали з Івано-

- Франківська до Києва. Наскільки важко було звикнути до столичного життя?

- Було дуже важко. На той час я була досить відома на заході України зі своєю першою групою «Магія», дуже була прив’язана до батьків, до друзів. Тоді я вже була в стосунках із Віталіком Телезіним, і його запросили в Київ на роботу на студію до Євгена Ступки. Я переїхала разом із ним і виявилася не готовою до такого нового життя. Зйомні квартири, не зрозуміло, що тебе далі чекає – інший менталітет, інші люди, все по-іншому. Стикалася з такими дурними проблемами! Заходжу в якийсь совковий магазин на Шулявці, а там продавщині – старші жінки… Таке враження, що їм щось не те дали в житті. Просто запитуєш: «Хліб свіжий?», а вона на мене як рявкне! І розумієш, що у Франківську такого не було – там все більше по-європейському. Я людина дуже чутлива, і мене це все дуже руйнувало. Я впала у велику депресію, але, на щастя, познайомилася із одним дуже хорошим психологом, завдяки якому і почалася Lama – після цього я стала вегетаріанкою, почала цікавитися тибетською філософією. Тож якщо сам не можеш дати собі копняк, то добре, що доля його тобі дає. Я стала набагато сильнішою, гармонічнішою. Можна сказати, що Київ мене зміцнив.
«Автентичні українські гурти не є шоу-бізнесовими проектами»

-Сьогодні Lama – дуже потужний гурт із хорошою фанатською базою. Яким чином підтримуєте зв’язок зі своїми прихильниками?

- В першу чергу це концерти. Навіть коли виступ закінчується, ми завжди лишаємося із прихильниками до останнього – даємо автографи, просто спілкуємося. Але через брак часу не всі все встигають запитати, тому зараз плануємо організовувати окремі фан-зустрічі. В інтернеті спілкуємося через соцмережі. Наш сайт вже відійшов на задній план – все ніяк не доходять руки його доробити, та й не знаю, наскільки це треба. А от на приватні повідомлення відповідаю не часто, бо, знову ж таки, не завжди встигаю.

-А буває таке, що хтось із фанатів підходить і дарує диск із власною музикою?

-Таке часто буває, але дуже мало чогось доброго попадається. Якби було щось хороше, я б звернула на це увагу.

- «Молоде радіо» завжди підтримує молоді і перспективні українські гурти. Тому не можу не запитати, на що б особисто Ви радили звернути увагу нашим слухачам і читачам із вітчизняної нової музики?

- Наш клавішник Жека грає у групі Switch On The Light. Вони навіть зробили саундтрек до якогось французького фільму на Каннському кінофестивалі (Детальніше...). Це інді-поп на дуже високому рівні, але, на жаль, не для нашої країни. Є ще прекрасна група нашого гітариста Кості Шелудька під назвою YouCrane. Впевнена, майбутнє українського року – за ними!

– Що б Ви порадили таким командам для власного просування?

– По-перше, не відмовлятися від своєї цілі, йти вперед і менше інших людей слухати. Це важко, але нічого легкого немає в цьому житті. І бути професіоналом – артист має бути артистом з великої літери. Також раджу досліджувати ринок, щоб мати розуміння, куди рухатися. Коли музика дійсно чогось варта, то в будь-якому випадку хтось її помітить, принаймні за кордоном. Буде дуже багато переглядів в інтернеті, навіть якщо ця група невідома – є ж команди, яким не потрібне ні радіо, ні телебачення. Є ще й командний момент, тому, що сама людина ніколи нічого не зробить. Має бути хороший продюсер, музиканти, ну і, звичайно, смак.

– А як щодо автентики?

– Кому як душа лежить. Я впевнена, що команди, у музиці яких є автентика, не є шоу-бізнесовими проектами в Україні. От ми випустили пісню «Тримай», де в нас звучали труби, і для ротації на одному з радіо нам довелося ці труби «знімати» і записувати замість них гітару, бо це неформат. Така музика популярна за кордоном, тому, що там такого немає. Але ж там і своїх повно!

– А чи є плани щодо популяризації «Лами» за кордоном?

– У мене є це в думках, але я розумію, що ми ще не все зробили в Україні. Коли ти потрапляєш в іншу країну, на лейблі тебе в будь-якому випадку запитають, чого ти досяг у себе на батьківщині. Тому в нас ще тут багато роботи.

Аудіозапис інтерв'ю слухайте у проекті "Слушно" на Каналі громадського подкастингу Cpod.Co

Автор: Пилип Пухарєв, фото - Стефанія Белінська, Хвиля української музики «Молоде радіо»