100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!                                                         100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!
 

Житомирські враження. Побачити старий Житомир

„- Скажите, где я могу увидеть старую Одесу? - На кладбище!”. Але в Одесі є Дерибасівська і Рішельєвська, купа інших старих місць і незліченна кількість безіменних і фантастичних двориків-колодязів, які дають уявлення про Одесу-Якою-Вона-Була. Саме тому ми й сміємося над цим жартом Жванецького. Старого Житомира по суті немає. Так, звісно, є Вежа, є старовинний костел і кілька менш старовинних православних церков. Але ні вони, ані поодинокі старі будинки серед радянської забудови уявлення про те, як виглядав Житомир хоча б сто років тому, не дають. Так що якщо старий Житомир десь і є – то точно на цвинтарі.

Єврейський цвинтар я знайшов абсолютно випадково. Найдивовижніше, що знаходиться він на моїй вулиці (хоч і не в тій її частині я й буваю не часто), але про його існування я й не підозрював – як і більшість, здається, моїх житомирських знайомих.

Взагалі-то я ніколи не сприймав цвинтарі як архітектурні пам’ятки. Навіть найстародавніші – як-от Личаківський – все одно пов’язувалися у мене зі смертю.

Проте цей цвинтар мене просто вразив. При тому, що він знаходиться посеред міста (хай і не в самому центрі) – це абсолютно закинена місцина. При чому не тільки без людей (сучасних), а йбез слідів їхньої недавньої присутності, якці зазвичай дуже псують враженя від безлюдних місць.

Ці старі стовбури настільки вписуються у барвисту картинку, що тільки підійшовши ближче бачиш, що насправді це надгробки.

Десь читав, що на початку століття Житомир приблизно порівну складався з євреїв, поляків та росіян (українців було найменше). Мої батьки ще трохи застали єврейський колорит міста, я – вже ні. Мабуть, найколоритнішим був Семен Абрамович Розенблат, що жив у сусідньому під’їзді, за тодішніми мірками – місцевий олігарх. Пам’ятаю, як по суботах хлопці відчиняли йому двері й ходили в магазин – він давав їм за це „на морозиво”. А ще пам’ятаю його повну зневагу до зовнішніх атрибутів. Маючи ще на початку 90-х мобільник, він ходив по двору у старезній вовняній кофті, а в 600-му мерсі вони возили дошки й картоплю з дачі.

Цікаво, чи не його це родич?

А це, мабуть, найстаріші надгробки. Навіть важко сказати, якого століття – написи на них майже стерті, й лише на івриті.

У цьому місці зовсім не відчувається смерті. А ці насичені кольори просто вражають.

Відвідувачів тут немає зовсім. Мабуть тому, що „найсвіжішим” могилам років вже 40-50. Цікаво, до речі, що навіть після війни на них писали не тільки російською, а й івритом.

Тож ходять через кладовище лише мешканці навколишніх будинків. Підіймаються вони ось цими земляно-дерев’яними сходами:

На кладовищі – абсолютний спокій. Єдиний звук – каркання ворон, що кучкуються на цьому сухому дереві:

Таке враження, що це все кадри з фільму – і це сухе дерево рівно посередині цвинтаря, і ці ворони, що без перестанку каркають – символізують мешканців цього місця. Так само балакучих і, можливо, так само одягнених в чорне.

А це сарайчик при вході:

Виявляється, є тут навіть могили цадиків. Чи-то про них ніхто не знає, чи вони не настільки шановані, як уманські чи меджибозькі – але хасиди їх, здається, не відвідують. Щоправда, не беруся стверджувати, що Житомир від цього аж так сильно програє.

P.S. "Експедиція" відбулася ще у жовтні - не дивуйтеся, що на фотках осінні фарби.

Дякую! Наче

Дякую! Наче побував на Батьківщині! Сам шановний пан Семен Абрамовіч стоїть перед очима. Я жив cвого часу на сусідній вулиці.

Дуже цікаво!!!

Дуже цікаво!!!