100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!                                                         100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!
 

"Ми потрібні світові і танцям" (про документальний фільм Дмитра Сухолиткого-Собчука "Красна Маланка" )

В умовах, які свого часу пропонувала населенню радянська влада, вкрай нелегко було вберегти свою національну ідентичність. Але можливо. Коли ти знаєш і цінуєш традиції та маєш вірних побратимів, то ніхто не зможе нав’язати щось таке, що суперечитиме твоїй внутрішній природі. Мешканцям селища Красне, що в Чернівецькій області, добре відома боротьба за збереження того, що дозволяє називати себе часткою етносу. Можливо, саме тому вони так щиро і переконливо співають сьогодні: «Де двоє – сила зростає і ворогів не стає більше…».
Потрапивши на передперегляд документального фільму Дмитра Сухолиткого-Собчука «Красна Маланка», я мала нагоду наблизитися до розуміння того великого значення, якого надають мешканці села святкуванню Маланки. Це надзвичайно вагома подія для тутешніх, що підтверджує ряд певних факторів. По-перше, більшість селян, як воно, на жаль, заведено в Україні, їздять на заробітки до Європи, по-друге, молодь має усі сучасні умови для «повноцінного» відпочинку: дискотеки, бійки і багато випивки, по-третє, сьогодні ніхто не забороняє водити Маланку, а, отже, не треба нічого нікому доводити і немає причин для вияву якогось спротиву, що підбурював би молодь на шалені вчинки. То що ж тримає таку вакханалію «на плаву» і що мотивує людей цілий рік, наче до Великодня, готуватися до цієї події?
У фільмі кілька разів я почула фразу «Треба довести, що ти справжній чоловік». Це треба робити і Комендантам, які беруть на себе відповідальність за проведення свята, і Ведмедям, яким треба носити на собі важкі «костюми». А, оскільки, у дійстві беруть участь лише чоловіки, то всі вони, врешті, мають пройти це випробування на «чоловічість». Можливо, саме тому одружені не можуть бути комендантами. Хоча, «не можуть» тут якось не до речі, скоріше, їм це просто не потрібно, бо ж вони свою ініціацію вже пройшли. Глядачі, які після перегляду «Красної Маланки» почнуть цікавитися історією та походженням фесту, зрозуміють, що у святкуванні мешканців селища Красне переплелися традиції не одного покоління і, що найважливіше, не одного народу. Можна сказати, що тутешня Маланка виняткова і неповторна. І святкувати її означає для краснян знову і знову підкреслювати свою унікальність, підтверджувати ідентичність саме з цим етносом. «Не буде Меланки – не буде Красни», – говорять герої фільму і кожного року обирають Маланку, а разом з нею й існування свого селища.
…Вулицею рухається похоронна процесія, десь хрестять новонародженого, молодь чубиться на дискотеці, зводяться не будинки, а маленькі гіпсокартонові палаци… – і все це під чіткий, незмінний ритм дикого танцю розфарбованих і замаскованих краснян. «… І ми щоб не вмирали, Бо ми світові потрібні. Світові і танцям», – тут замало етнографічних чи фольклорних знань, бо це не звичайна Маланка. Це не просто прославлення природи, це прославлення самих себе, бо чому ж іще такі важливі саме націоналістичні щедрівки і трикольор на грудях? Скільки вже часу проживають ці румуни на території іншої держави? Достатньо, щоб занедбати свою національну самоідентичність. Але час не владний навіть над жменькою представників етносу, які цінують те, що тече в їхніх жилах і вірять, що сила в єдності й братерстві. «Красна Маланка» – документальний фільм Дмитра Сухолиткого-Собчука про те, яке місце людина займає в природі та громаді, будь-яка людина, будь-якої національності.