100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!                                                         100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!
 

Києво-Брюховецька Академія

Теперішня Могилянка була створена понад 350 років тому Петром Могилою. Цей міф кожен, хто вступав (чи приходив працювати) до Могилянки, сприймав як реальність. Значно менша кількість могилянців (і ще менша - серед немогилянців) ставиться до ідеї "відродження" критично й розуміє, що Могилянку, якою її зараз знають, вигадав Брюховецький. Якщо хочете - не "вигадав", а "змоделював" чи "зробив". Саме Брюховецький визначив (і визначав), якою їй бути, в який бік розвиватися - і в ідеологічному, і в суто географічному сенсах. Адже починалася теперішня НаУКМА з однієї кімнати, яку, згідно з могилянським переданням, Брюховецький виграв у начальника морполітучилища. А вже потім Могилянка, неначе пухлина - але цілком доброякісна :-), - розрослалася по Подолу, зайнявши не лише історичні, а й побудовані тоді, коли про Могилянку знали лише історики, будівлі.Тож якщо поглянути об'єктивно, то Національний університет "Києво-Могилянська Академія" має значно більше спільного з В'ячеславом Брюховецьким, ніж з Петром Могилою. Так само, як теперішня "Просвіта" - з Павлом Мовчаном, "відбудовані" церкви - з мерами та олігархами, а сучасне козацтво - аж ніяк не з Хмельницьким чи Сагайдачним. Але є суттєва відмінність - Могилянка не стала карикатурою на оригінал. Брюховецький не просто змусив нас усіх повірити у свою ідею - ця ідея стала реальністю. Могилянка справді відродилася, чого не скажеш ні про "Просвіту" про десятки інших проектів, що претендують на історичне коріння. Чому так - чи завдяки потенціалу самої ідеї, чи завдяки таланту й енергійності Брюховецького - сказати важко. Точніше - сказати напевно взагалі неможливо.Теперішня Могилянка була би зовсім іншою, якби її "відроджував" не Брюховецький (майже напевно, її б взагалі зараз не було). Саме тому маленька система, яку він будував протягом 15 років - це система Брюховецького. З його темпераментом і його характером, з його зацікавленнями й світоглядом. З його способом життя і звичками, зрештою. Як поганими, так і добрими.Для України це, загалом, типово. Набагато більше у нас поширені саме такі "проекти однієї людини", ніж проекти командні. На жаль - бо "колективний розум" хоч і менш мобільний, зате більш ефективний у довгостроковій перспективі. А головне - командна організація (фірма, партія) буде жити незалежно від прізвища її чергового керівника. А не зникне - як "Громадське радіо" після смерті Кривенка, і не виродиться як "Рух" після загибелі Чорновола.Із відходом Брюховецького Могилянка опинилася перед серйозним викликом. Вона має шанс на розвиток та "деперсоналізацію" - коли при слові "Могилянка" виникатимуть асоціації "високий рівень освіти", "університет європейського рівня", "престижний освітній заклад", і не кожен вже пригадає, як звати її керівника. Зберегти "Могилянку Брюховецького", але позбутися її негативів та провести реформи - таке завдання стоїть перед щойно обраним Президентом Сергієм Квітом. Ні креативності, ні енергійності йому не бракує, так само як і результативності у попердніх справах. Тож дуже хочеться сподіватися, що вдасться і цього разу.Непросте завдання й у Брюховецького. Відійшовши - справді відійти. А ще спокійно ставитися до того, що новий Президент, яким би ідейно близьким він не був, принаймні щось робитиме "не так"  (як того хотілося б Президенту старому). Визнати, що йому тепер видніше  - на те він і розвиток. Саме в цьому найбільша мудрість людини і творця, яка, на жаль, дана небагатьом.

На рахунок

На рахунок загальної апатії і розчарування автор потрапив в саме серце, але в мене особисто такий період,що навпаки треба мріяти і щось робити. Вчитися в Могилянці - моя рожева мрія, і якраз через її дух і ідеологію. То може я й даремно цим так хворію і марю?

Ейфорія

Брюховецький сповна використав хвилю ейфорії початку 1990-х і пішов тоді, коли її останні помаранчеві відголоски остаточно вичерпались. Сергію Мироновичу доводиться починати важку справу реформування Академії у часи загальнонаціональної апатії та розчарування. Залишається тільки сподіватись...