Памука в рецензіях то критикують і лають як чорта за цю книжку, то співають улесливих пісень. Лишитись байдужим до "Музею невинності" - щось на межі фантастики. Для мене - це водночас одна велика історія кохання, сплетена з маленьких історій Стамбулу, спогадів-вражень та непідробних порухів душі.
Особливий дар Памука - захоплювати увагу читача від першої до останньої сторінки, занурити його у старанно виписану реальність з головою і серцем. Письменників, яким вдавалося таке зі мною, можу перерахувати на пальцях, - це Ієн Макьюен ("Дитина в часі") та Хюберт Лампо ("Повернення в Атлантиду", "Поява Іоахіма Стіллера").
Однак, на відміну від них, Орхан Памук поєднує в своїй Єдиній реальності багатогранність життя людини у внутрішньому світі і в суспільстві. Чого тут тільки нема: окриленість і страждання, що його дарує кохання, прив'язаність до іншої людини і мало не фетишизм, умиротворення і пришелепкуватість, мораль східного суспільства і прагнення "стати" Європою... і... червоною стрічкою крізь всю книгу - щастя.
Дякую! Я
Дякую! Я вставила пост з ЖЖ, а мелодію додала на divshare і вставила код.
До речі, в липні, тобто десь зараз, в Стамбулі відкривається цей музей. Маю надію колись потрапити. Будуть виставлені речі, які утворюють історію кохання з книжки і життя Стамбулу понад 35 років. Власне в Памука спочатку з'явилась ідея створити музей, а потім народилась історія. Книжка була в роботі понад 10 останніх років і отримала Нобелівську премію.
Бачиш, досі не можу позбавитись враження :)