100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!                                                         100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!
 

Дати пружині стиснутися

Що робити? Коли зникають речі, захист яких ще недавно здавався смішним (як їх може не бути)? Коли зникає свобода – говорити, писати, діяти? Коли твоє право на протест починає належати адміністративному суду (хоч різні назви гілок цієї влади вже умовність)? Коли навіть співати на вулиці вже скоро не можна буде без офіційного підтвердження твоїх вокальних даних? Коли опозиціонери настільки безпорадні, що про це вже навіть не хочеться говорити, як і підтримувати навіть тих із них, хто видавався найбільш адекватним?
Коли виникає відчуття загрози твоїй культурі, країні, майбутньому?

Що робити?

Відповідь на це питання шукаю не лише я. Дехто знаходить – у ходіннях в народ і потішних акціях протесту а-ля «Пора-2004» чи "УБК-2001", або бойкоті російських товарів.

Це якісь відповіді, але ж не ВІДПОВІДЬ. Тож ЩО РОБИТИ?

Напевно, таки визнати, що саме зараз ти нічого відяти не можеш

Що причина ситуації – не керівники держави, і тим більше – не керівники держави сусідньої.

Причина – у головах більшості громадян цієї країни. Вони вирішили, що їм така влада підходить. Вони не бачать нічого поганого в цій ситуації. Тож доки вони не стануть думати по-іншому, усвідомлювати власні інтереси, і, зокрема, підтримувати політиків виходячи зі своїх інтересів і лише з них, а не за принципом хто з політиків кращий/гірший - нічого не зміниться.

Дуже багато просто не бачить зв’язку між подіями нагорі (газ-флот-Росія-спільна енергетика), які так схарапудили декого з нас, і власним життям. Тож поки вони не почнуть вважати цю країну своєю – також нічого не зміниться.

Саме тому немає сенсу брати участь у опозиційних мітингах. Участь у них робить опозиціонером – одним із тих (навіжених, безпорадних, не дуже численних, які скомпрометували себе перебуванням у владі і чварами і т.д.), ким ти не є, і ким навряд чи бути хочеш.

Зрештою, це просто випускає пару і дає цій ситуації тривати ще довше, віддаляючи момент її зміни.

У тому, що колись ситуація зміниться – сумнівів жодних. Як і жодного уявлення про те, коли це може статися – через рік, п’ять, десять? Коли пружина нашого багатомільйонного невдоволення стиснеться настільки, що розігнувшись, принесе зміни, і дасть можливість обрати інший шлях розвитку нашої країни – зрозумілий, вигідний, комфортний – і рухатися по ньому (нам, не політикам!)?  

Відповіді немає.

Єдина відповідь, яка поки є - треба дати цій пружині стиснутися.