100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!                                                         100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!
 

Теплий Львів


Львів був для мене різним. Першого разу - вражаючим. Він був величнішим за все, що я бачив до того (а бачив я на той момент не так вже  й багато). Був Львів екскурсійний – я приїхав з наміром його обходити й набрати побільше вражень, і цей свій план виконав. Був Львів потьмянілий і змалілий – це коли повертався з Кракова.  Собори тоді здавалися меншими і біднішими, фасади обдертими, а сміття на вулицях і взагалі навіювало депресію. Був Львів, до якого їхав ніби за здійсненням бажань, і на який навіть, пам’ятаю образився, коли ці бажання не здійснилися. А ще був Львів експериментальний – експеримент мав на меті випробувати репутацію “бандерівського міста”. Я тоді у Львові говорив російською і спостерігав за реакцією львів'ян. Щоправда, єдині, кого мені цим вдалося здивувати, були мої друзі – казали, що в мене прикольний акцент. А вже коли приїхав сюди наступного разу, російська звучала не проспекті Свободи не набагато рідше, ніж на Хрещатику, так що мій експеримент втратив сенс остаточно ...

Цими вихідними Львів був близьким і своїм. Цього разу я відкривав Львів коханій людині. І те, що бачив вже в ньому раніше, не сприймалося ні з захватом, ні з розчаруванням (як мого третього разу), а зі спокійною радістю. Так зустрічаєшся з близьким другом, який не живе поруч – з ним не п’єш пиво щотижня і не обговорюєш поточні новини, а зустрівшись говориш лише про те найважливіше, що сталося за час, коли не бачилися.

Цього разу у Львові відкрив для себе нові будинки й вулички. З ресторанів – “Бухару” зі смачним пловом й “Хортицею” на вишневих гілочках, хоча й майже київськими цінами.

Львів цього разу – це враження і відчуття. Найсильніше – від вірменської церкви під час недільної служби. Фантастичний спів несхожою ні на що мовою, струмені світла з ніби вирублених у камені вікнах ... Це так, ніби півтори тисячі років тому, так ніби ти зовсім не в Європі, а в печерному храмі десь на Кавказі.... А ще – одночасно і на землі, і десь трохи не в цьому світі – такого враження, здається, в мене не було у жодному храмі. І при цьому - фантастично реалістичні розписи - без іконної схематичності, живі та емоційні, наповнені внутрішніми переживаннями, причому зовсім не єлейно-смиренними...

Те, що найсмачніша кава, яку я коли-небудь пробував - у “Вірменці” – я зрозумів ще минулого разу у Львові, а зараз лише впевнився. Але цього разу я ще й відкрив для себе смажене м’ясо мого ідеалу – у “Смачній плітці”. Підсмажене й соковите рівно настільки, наскільки треба... З дрібно (але не занадто) порізаною й підсмаженою (знов-таки саме настільки, наскільки треба) цибулею й без жодних інших інгредієнтів. Словом, повний ням-ням :-).

Були цього разу й інші неповторні відчуття, але про них знатимемо лише ми удвох ...

...До цієї поїздки я був переконаний, що єдиним містом, у якому можливе нормальне співіснування російської та української, поки може поки стати лише Київ – через кілька років. А виявилося, що це місто – Львів, і не в перспективі, а вже зараз. Тут чуєш і українську, і російську. Українську, до речі, значно частіше, ніж під час минулих відвідин – десь років 3 тому. А переходи з мову на мову настільки природні, що інколи й не зрозумієш: чи то людина переходить на мову співрозмовника, чи це її (його) рідна, а українською він (вона) спілкуються, бо це мова спілкування “по замовчанню”. Словом, жодної напруги і суцільна мовна ідилія. Звісно, враження суб’єктивні, але дуже приємні.

Але Львів не просто дво-мовний, а й багатоманітний. Власне, як зауважили ми обоє, Львовів багато. Є Львів польський – він постає з розповідей екскурсоводів групам приїжджих поляків, і з польської мови, яку хоч і не надто часто, але все-таки чути на вулицях. Є Львів вірменський – у тій-таки церкві, зокрема. До речі, по неділях у її каплиці веде прийом громадян депутат-вірменин міськаради. Є Львів не просто російськомовний, а радикально-російський – навколо церкви, здається, Св.Анни – таких “ісконно русскіх” борід і таких облич не побачиш не те що у Києві чи в Донецьку, а може вже й у самій Росії.

А ще – Львів був теплим. Хоча в перший день, під холодним вітром, ми цього не зрозуміли. Але коли у неділю дізналися, що в Києві був сніг, ми зрозуміли, що під яскравим сонцем і всього-навсього прохолодним (а не крижаним!) вітром - нам-таки тепло.

;-) Трішечки...

Знайомі? Не знаю...Трішечки:-)
Взагалі-то дізнаюся про тебе з коментарів та записів у блозі... Уже зробила деякі висновки: вважаю, що ти ЧУДОВА людина!!!!!!!! Та хто його зна, як в реальності. Сподіваюся, так і є ;-)

:-)

Залишилось нині відкрити всі карти - сказати хто є хто:)

Може і зі мною Ви знайомі?:) 

Відповідь!

МОЖЕ, це дивно і неочікувано, але-знайомі ;-)

Ну що я можу ще

Ну що я можу ще додати? Дуже приємно, що "Молоде" ще й таку користь приносить. До речі: а ми часом не знайомі? ;-)

Декілька слів

Лише декілька слів додам. Тобі, мабуть, буде ще приємніше дізнаєтися, що українською я пишу, і навіть досить-таки часто розмовляю, (УВАГА!) завдяки "Молодому радіо"!:-)
Ще інколи спілкуюся з друзями нашою державною мовою, а вони з подивом не розуміють причини моїх змін, адже приблизно три місяці тому я ще говорила російською. А тепер бач, який я поліглот! :-D

Власне, той мій

Власне, той мій "експеримент" - це теж десь років 5 тому :-). І його результати ворожості до рсоійської не показали. Втім - це ж не справжній експеримент. Це одні суб"єктивні враження, в тебе були інші. Вірю, що було і те, про що пишеш ти. Так само особисто знаю людей, які скаржаться на те, що до них якось не так ставляться, коли вони розмовляють українською в Києві. Я з таким не стикався, хоч розмовляю у Києві українською майже 10 років - як приїхав з Житомира.До речі, мій батько розмовляє всюди російською. Тобто не просто розмовляє - він українською може сказати хіба кілька слів. Так уже склалося :-). Йому багато доводиться їздити по Україні - і до Західної в тому числі. І ні у Чернівцях, ні в Тернополі, ні у Львові йому жодного разу не доводилося стикатися з якоюсь ворожістю - усюди лише ввічливість. Більша, до речі, ніж у Києві чи Донецьку :-).От і ще одні суб"єктивін враження.У кожному разі головне, що ситуація справді змінюється. Хотілося б думати, що у Донецьку та Луганську - теж. До речі, у Криму нібито до української почали ставитися без вородості - так мені здалося у Ялті та Сімферополі позаминулого літа.А ще приємно, що людина, яка 5 років тому спілкувалася у Львові по-російськи, зараз пише українською :-). 

Теплий Львів і прохолода його жителів

Була у Львові приблизно 5 років тому. Згадую це неймовірно чудове місто...Приїхали екскурсією на 2-3 дні. Скажений темп: музеї, театри, храми, маленькі вулички і широкі проспекти, величезна, як тоді здавалося, гора, на яку вилазили всією дружньою компанією, затишне кафе, в якому обідали. Я ще в школі навчалася, дуже запам'яталося те, що нас поселили в якомусь приміщенні над Львівським цирком, де зазвичай зупиняються артисти. Ввечері, після виснажливого дня мандрівок, кімнатка здавалася найкращим палацом, а вранці несподівано прокидалися від реву левів, що, як потім виявилося, жили як раз у клітці біля цирку під нашим вікном :-). Все було дуже гарно, окрім одного. Я і всі мої друзі розмовляли російською мовою. З цієї причини нам не відповідали в магазинах, не продавали товар, коли до людей зверталися, вони робили вигляд, що не чують, а на вокзалі, коли поверталися додому, дві жіночки взагалі обізвали нас "кацапами"! Ось так-то. Ти пишеш про інакший Львів, приємно, що він змінюється. Можливо, одного дня я знову пройдуся вулицями цього міста і відчую, що воно запрошує всіх, незалежно від мови спілкування і він буде ласкавим до кожного :-)

Для мене Львів

Для мене Львів - це майже неевклідова геометрія центру, де діють особливі принципи орієнтування. Двори і під"їзди, маловідомі для туристів. Потрапивши туди, втрачаєш лік часу. Якісь дивні мости можуть з"єднувати два будинки, циферблат розібраного годинника не показує уже нічого. Сходи ведуть кудись угору, закручуючись під скляний купол над сходовою кліткою...Під Оперою тече річка, а зі схилу біля стадіону видно пивзавод і батярські райони вродє Сихова. Трамваї їздять по колу, місток біля Політеху як починається над асфальтом, так і закінчується там. Через шахту ліфту до підземного закинутого вузлу зв"язку чути шум вітру...