Ми зібралися в одній із кав’ярень, з трьома хлопцями, які, мабуть, підуть голосувати чи не вперше у своєму житті. Михайло - студент, Андрій - підприємець і Остап - колишній студент. Троє хлопців. Власне, з ними ми говоримо про те, що вони думають про президентські вибори.
- Перше питання банальне - підете на вибори? Якщо підете - чому? Якщо не підете – чому? Починає Остап.
- Остап: Я думаю, підемо, тому що хочемо зробити свій вибір. Тільки не відомо ще, за кого.
- Михайло: Так само піду, тільки ще не знаю, за кого. У мене, взагалі, проскакувала ідея продати голос. Просто іти на вибори - це тупа, а от продати голос це саме...
- Це Михайло був. І - Андрій?
- Андрій: Обов’язково виконаю свій громадський обов’язок!
- Чому підете на вибори, чекаєте змін яких, власне, для себе? Як думаєте, закінчаться вибори, щось поміняєтеся в вашому житті конкретно?
- Михало: Мабуть, нічого не поміняється... Мабуть, стипендія виросте, але я платник, мені це якось ні тепло, ні холодно. Щоб щось активно мінялося... в нас нічого не міняється.
- А для чого підеш на вибори в такому випадку? Якщо нічого не чекаєш від тих виборів?
- Михайло: Продати голос свій. Якщо не продам - то буду голосувати за когось із смішних кандидатів. Противсіх. Або ще за когось такого, стопудово непрохідного.
- Андрій?
- Андрій: Я вважаю, що вибори існують для того, щоби творити якісь зміни. Але я не вважаю вибори в Україні ефективними. (сміх) Але, оскільки у мене такий шанс є, то я сподіваюсь проголосувати за людину, яка не була присутня у владі, оскільки вірю в таке твердження, що будь-яка зміна влади... будь-яка наступна влада не може бути гіршою за попередню. От так.
- Остап, що думаєш про цей принцип...
- Остап: Мені цікавий сам принцип голосування. Ті черги і тому подібне. Воно, можливо, в певний момент і неприємно, але та вся метушня в чомусь є варта.
- Твій голос, власне твій. Що він важить, на твою думку?
- Остап: Я думаю, що він може вирішити питання, але чи будуть це питання, які вирішаться? В любому випадку, варто спробувати.
- Михайле, ти казав, що збираєшся голосувати за смішних кандидатів. Класична схема вибору, коли ти читаєш програми кандидатів, вибираєш ту, яка найбільше відповідає твоїм поглядам, і підтримуєш саме цього кандидата?..
- Михайло: Взагалі, я не бачу, щоби мені щось пропонували. Я не бачу кандидатів, які б пропонували або обіцяли мені...
- А хто-небудь з вас взагалі читав програми кандидатів?
- Андрій: Я читав.
- Михайло: Януковича читав, читав Яценюка... В Яценюка взагалі якісь такі... завуальовані...
- Андрій: Скажу простіше. Мій бізнес взагалі пов’язаний з копірайтом, з маркетингом і так далі. І ці програми безглуздо читати.
- Чому?
- Андрій: Тому, що їх пишуть не самі люди, які йдуть до влади.
- Що думаєте про вибори як утвердження принципу змінності влади. Тобто був президент, не справився, ми поміняли, вибрали наступного, він не справився поміняли... Далі - наступний...
- Михайло: Ну, стабільно, люди бачать в людях гірше, зміни в гіршу сторону. Ось. І те, що стає трошки краще.. Ну, зараз стало трошки краще, ніж було років п’ять назад, я не знаю чому. А так, люди бачать у владі тільки погане. Будуть завжди говорити, що у нас погана влада.
- Російський принцип спадковості посади президента. Тобто там влада міняється передбачувано і всі знають, чого від неї чекати...
- Остап: Я думаю, в нас це не може бути, так як в нас, таке враження, навіть не кінні перегони, а собачі. Тобто дорвався хтось один, посидів, а потім вже іншому уступив місце первенства на тому троні. То зразу всі починають бігти однаково - і рвати чим дальше, тим краще. Так що, передати владу в нас.. це можливо було за Кучми, але в нього це не вийшло. І питання Путіна, тобто російське питання виборів - це досить феноменально, як на мене. Не знаю, чи в світі ще десь була настільки чітка ієрархія виборів. Нас це не чекає, навіть чисто тому, що таку структуру виборів навряд чи зможе вибудувати хоча би один політик. Навряд чи зможе хтось, на даний момент.
- Андрію, ти як людина, яка займається маркетингом, піаром - політична реклама на телебачення, біл-бордах, яка реакція від цього в тебе?
- Андрій: Я її розглядаю суто з професійної точки зору. Вони використовують дуже дорогі канали комунікації і вважають, що реакція людей на рекламу буде пропорційна, прямо пропорційна кількості грошей, яку на неї виділили.
- Тобто вони хочуть конвертувати гроші у...
- Андрій - у виборців. Зараз один виборець-студент коштує 150 гривень в Україні, один голос пенсіонера коштує 50 гривень. Це розрахунки стосовно бюджету на душу населення. Але існують інші методи піару. Але людям, які не хочуть нічого зробити для держави - вони просто недоступні. Треба казати правду.
- Михайле, на твій вибір політична реклама впливає? Якщо так - то в яку сторону?
- Михайло: Зараз - нє. Наскільки зараз ми пристосовані до реклами, наскільки ми можем її опрацювати, то просто накладати, дивлячись, мені цікаво, як вони зроблені, яка ідея їхня...
- Тобто ти максимально логічно підходиш, так?
- Михайло: Мені просто подобається реклама або не подобається. Але на мій вибір вона ніяк не може вплинути.
- Реклама, піар-технології на суспільство, як, думаєте, впливає?
- Михайло: Думаю, суспільству вже надоїло дивитись на біг-борди. Треба щось свіжіше. Я би взагалі пропонував, щоби якусь бойову лістовку роздавали, ксерену на ксероксі. І тоді всьо впливало б краще, ніж всякі кольорові буклети.
- Андрій: Я би зробив зауваження. Реклама, біг-борди, що ми бачим - це всього лиш маленька долька того всього бюджету, який використовується. Зокрема, наприклад, епідемія грипу - вона не більша, ніж всі епідемії, які були раніше, в 2008 році це все була значно серйозніша річ, навіть якщо на сайті міністерства охорони здоров’я залізти - це все чітко видно. Але вони її дуже гарно використали, щоби безкоштовно, на інформаційному приводі, розпіарити якогось з кандидатів.
- Інша технологія: прямий, чесний підкуп виборців. Продуктові набори для пенсіонерів на одному рівні, скажімо, і якісь 200 мільйонів на цілодобове водопостачання. Виходить вибори - шанс щось отримати від них?
- Андрій: Неправильно. Якщо ми говоримо про водопостачання - це є ресурс. Не фінансовий. Це ресурс, в залежності яка в тебе посада, і як ти можеш керувати цією посадою. Будь-яке державне підприємство, воно є збитковим - це вже практика в Україні. Стосовно підкупу виборців в Україні гречкою, іншими методами - воно працює тільки в локальних виборах, а не у всеукраїнських. Тому що витрати на підкуп необхідної кількості виборців по Україні перевершать потенційні можливі витрати, якщо піаритись звичайними методами через засоби масової комунікації і так далі.
- Михайле, думаєш, варто бути вдячним кандидатам, які витрачають гроші не так на рекламу, як на якусь реальну допомогу?
- Михайло: Мені це подобається з якоїсь там моральної точки зору, з того, що так би мало бути. Але насправді це не сильно впливає на мій вибір - що він садік десь там добудував, або дитячий майданчик відкрив. Чи цілодобову воду, яку обіцяють вже років сім. Класно, дякую, але на вибір це абсолютно не впливає. Якби мені заплатили, там, сто баксів, я би сказав, що чесно проголосую з задоволенням...
- Остап: І ти почав в цей момент любити самого кандидата. Бо він тоже за тебе дбає!
- Михайло: Напряму дбає про мене!
- Андрій: Україна - це країна абсурду! В інших державах там рівень життя кращий, грошей на душу населення більше, дороги рівніші. Але ніде не живеться настільки цікаво і насичено, як в Україні. За це нашим політикам треба бути вдячним.
- Не відчуваєте, що батьківщина в небезпеці? Що ці вибори можуть закінчитись чимось... загрозою для незалежності?
- Остап: В разі небезпеки прямої, я думаю, кожен з нас почав би.. ну, думаю, партизанська війна би процвітала.
- Андрій: Дякую за запитання, я от його чекав весь вечір. Є у мене одна така крилата фраза: Я люблю свою країну, тільки жаль, що вона так несхожа на мою державу. Україна як країна не помре ніколи. Ми можем робити революції, сидіти під татаро-монгольським захопленням, взагалі в інших державах жити, і все одно, пекти хліб, копати бульбу, навіть якщо це в Сполучених Штатах, тобто українці як нація ніколи не вимруть. В цьому я впевнений. А загроза державності - це питання, на яке не можна відповісти так, або ні. Є кордони держави і є, може, якесь відсоткове заповнення тої держави. Наскільки ти державна держава. Тому що ти можеш бути на паперах державою, а в результаті в тебе тут населення зовсім іншої країни тут живе. Україна не є незалежною. Я не вважаю її незалежною. Сполучені Штати повністю незалежні - бо на них прямого впливу майже ніхто не має. На Україну дуже багато держав мають вплив і ми вже є залежні. Ми можем говорити, що після виборів просто той відсоток людей, які претендують на Україну, чи тих інших держав, які претендують на Україну, зміниться. Тобто вплив Сполучені Штати будуть мати більший, Росія - менший, чи навпаки. Але щоби Україну стерли з лиця землі - та це просто-напросто документ. Кому він потрібен?
- Тобто, коли говорять про загрозу незалежності, то просто мобілізують електорат?
- Андрій: Це абсурд. Якби було вигідно захоплювати держави і приєднувати собі як колонію, чи будь-що інше, то Афганістан, Ірак і всі інші держави, в яких були недавно війни - вони би були вже не цими державами. Насправді вигідніше не знищувати державу, залишити їхню державність, але поставити там своїх людей, які будуть приносити з тої держави прибуток без будь-яких там лишніх нюансів і непотрібних речей. Ну, наприклад - проголосити Україну Естонією. Це буде коштувати дорожче, ніж просто поставити в Україні нове керівництво і провадити свій бізнес.
- Львів і Галичина мають імідж такого бандерівського, патріотичного краю. Наскільки ви будете у своєму виборі керуватися патріотичними міркуванням? Національне відродження, праві партії...
- Остап: Патріотизм, як на мене, це в першу чергу усвідомлення до сучасних реалій, відштовхуючись. А не дивитися там на героїчні постаті минулого. Це все-таки минуле. Ніхто не забирає їхнього героїзму під час тих чи інших подій, але відштовхуємось ми від сучасних реалій. Зараз ніхто не буде в ліс тікати з ППШ.
- Остапе, будеш зараз голосувати за патріота на виборах?
- Остап: Що зараз ставити під розумінням "патріот", тут зараз можна дуже багато сказати, що за ксенофоба якогось чи фашиста - це не є патріотизм. А їх послухати - вони всі просто обожнюють нашу державу і є патріотами...
- Михайле?
- Михайло: От наприклад: я продам свій голос - значить це буде непатріотичний вибір? Я думаю - насправді патріотичний, бо я своїх 100 доларів тут потрачу.
- Остап: Ти купиш гривню і тим самим зміцниш її курс!
- Михайло: Так. Ніж я піду і проголосую за пусті слова...
- Остап: Цікаво, на виборах розраховуються доларами чи національною валютою?
- Андрій: Завжди. Думка підприємця. Патріотизм - це знову ж таки не завжди плюс або мінус. Патріотом можна бути в різній межі. І президент обов’язково повинен бути патріотом. Якщо попередні 2004 вибори патріотизм визначався тим, чи введе цей президент державну мову в усіх державних закладах, то це був рівень патріотизму. Президент прийшов, всюди спілкуються українською. Це вже не патріотизм, якщо ти просто прагнеш це зробити. Ти маєш вносити якісь корективи, тобто президент буде вносити якісь патріотичні рішення, в результаті наша держава стане Україною.
- Перейдімо більше від ідеології до економіки - постійно говорять про потребу реформ в Україні. Яку реформу потребуєш ти в першу чергу для себе, Остапе?
- Остап: Я думаю, що... навчання вже за спиною, хоча й незакінчене... Я би чекав податкову. Так як маю дуже багато планів, чим займатись, і по зарплаті... коли нарахована зарплата близько трьох тисяч, виходить зарплата мінус податки, там, дві з лишнім, то - трошки образливо, бо ти не бачиш, куди ділася тисяча гривень з твоєї зарплати.
- Михайле, якої реформи ти хочеш?
- Михайло: Я би забрав корупцію, але це нереально. Коли, там, розстріляти всіх, і люстрація, навіть суд Лінча. Я не хочу, щоби було цього, що ти маєш всюди забашляти. Що я йду в лікарню, яка в принципі безкоштовна, хай буде вже платна. Я буду знати, що я маю на вході заплатити 20 гривень за прийом, ніж пхати то лікарці в кишеню. Бо якщо не запхаю, то вона мені щось не те напише.
- Андрій: Реформа виконавчого апарату. У нас навіть законів є доволі багато. Класних. Дуже класна конституція, насправді. Якщо виконавчий апарат буде працювати на дотримання законів, то в нас навіть революції не треба буде робити. Тому що в нас весь закон прописаний дуже чудово. Принаймні, конституція.
- Тобто, тобі це в твоїй роботі найбільше заважає?
- Андрій: Якщо говорити про роботу, то мені нічого не заважає. Я вмію крутитися в будь-якій системі. Але якщо говорити про покращення системи - я все ж збираюсь продовжувати життя в Україні і хочу, щоби іншим теж було добре - тоді, звичайно, тільки виконавчий апарат. На всіх рівнях. Якщо, наприклад, буде головний міліціонер слідкувати за законом - його підлеглі теж будуть за ним слідкувати. Тому що люди будуть відповідально ставитись до своєї роботи. Можливо, проробити якусь систему мотивації. Я думаю, треба західних експертів сюди запрошувати, щоби вони допомагали.
- Якщо кандидат в президенти пообіцяє, основним меседжем своєї виборчої кампанії зробить боротьбу з корупцією, чи реформу виконавчого апарату, чи податкову реформу - ви проголосуєте за цього кандидата, який пообіцяє зробити те, чого ви хочете? Остапе?
- Остап: Залежно від того, чи буде видно по якихось чітких критеріях, що він здатен це зробити. Постаратись врахувати його інтереси... я не знаю, чи це вийде... ну, якось, повірити... повірити в першу чергу в себе - що ти робиш правильний вибір. А потім вже кандидату.
- Михайле, зможеш повірити кандидату, який пообіцяє - побороти корупцію?
- Михайло: Можу повірити йому, але я вже говорив - якщо хтось заплатить - я проголосую за нього.
- Андрій: А якщо не заплатить?
- Михайло: Я розчаруюся в цій політичній силі (сміється) Неймовірно просто розчаруюсь!
- Андрію, уявімо гіпотетичну ситуацію: приходить кандидат в президенти і аргументовано, логічно пояснює, як він збирається зреформувати виконавчий апарат. Твої дії?
- Андрій: Я задам йому кілька запитань. Якщо він на них відповість, тобто в системі він розбирається, тоді залишається тільки одне. Покажіть мені тих людей, які будуть це реалізовувати. Тобто хто, як це буде реалізовувати. Але якщо це гасло, а за ним не ховається ніякого системного рішення, логіки того всього, просто слова на вітер - тоді, звичайно, хай він пообіцяє, що в мене в туалеті буде персональне прибирання, за рахунок держави, і це круто, я цього прагнув все своє життя. Але я за нього не проголосую, бо я знаю, що такого не відбудеться.
- До речі, про питання до кандидата. У вас виникало бажання прийти на мітинг, на зустріч з кандидатом у президенти і з ним поспілкуватись?
- Остап: Так, якщо платять гроші - Мишко, мабуть, хотів сказати (сміється). А на мій погляд... прийти подивитись на кандидата... раніше було таке бажання. А зараз нє, зараз зима.
- Михайле?
- Михайло: Мені інтернет набагато більше розкаже про кандидата, навіть ніж сам він мені. Але то не міняє мого вибору. Мого вибору і чистої віри в гроші.
- Андрію, як ти спілкуєшся з майбутньою владою?
- Андрій: Я вже декілька статей написав на тему використання новітніх медіа в політичній діяльності. Насправді, чи кандидати тупі, чи їхні піарщики тупі, чи я не знаю, хто тупий, але те, що дається просто з неба, і я би взявся, мені вже не важливо, яка політична сила, мені важливо, чи працює система і як вона працює. Треба свою роботу виконувати. Просування продуктів, товарів, тих самих політиків в соціальних мережах. Чи в суспільстві... Молода частина суспільства вся сидить в інтернеті. Вони роблять це неправильно. І там, зареєструвавши один LiveJournal - нічого не змінюєтьcя, насправді. Все працює лише в комплексі.
- Що має пообіцяти кандидат в президенти, щоби отримати ваш голос, Остапе? Що він має показати, заявити, зробити?
- Остап: Заявити-зробити? Просто бути патріотом і мати бажання щось змінити, а вже що, на його думку - то вже залежить від кандидата. Я просто вірю, що в нас політична система, оце вже дійсно реально, буде поділятися не, там, блок Юлії Тимошенко і Партія регіонів, і тому подібне, тобто якимись кланами. А придумати ще один політичний вектор.
- Тобто?
- Остап: Будуть якісь правоцентристи, якісь ліберали, якісь демократи, будуть якісь соціалісти навіть. Але щоби ті партії, і ті кандидати від тих партій відстоювали інтереси, дотримуючись в таких політологічних міркуваннях поділу. І вже будуть групи населення, які будуть голосувати за те, або за інше. Ну, це нас буде чекати років за 20-30, можливо.
- Михайле, крім кандидата, який запропонує тобі найбільшу суму...
- Михайло: Що він має зробити-показати? Навіть не уявляю собі замисловатості тої хореографічної фігури... Ну насправді я не знаю, що він може продемонструвати, щоби я точно за нього проголосував. Чесно, в навіть не має бачення, щоби він міг сказати.
- Андрій: Що наступні п’ять років будуть роками державної відповідальності. Коли більшість політиків буде сидіти в тюрмах. Якщо він пообіцяє мені, що третина, принаймні, Верховної Ради, буде під судом, хоча я думаю, що там насправді значно більше, ніж третину, треба віддавати, я реально буду бачити, що їх судять і їх реально карають за те, що вони зробили, - то він мій кандидат.
- Готові продати свій голос, і якщо так, то за яку суму?
- Остап: Від певної суми на Старий Новий Рік я би не відмовився. А може би й вперся. То залежить від настрою ще.
- А залежить від того, хто пропонує, яка політична сила?
- Остап: Та, я думаю, воно зіграло би в першу чергу на настрій, і настрій би вже визначав.
- Патріотам знижки?
- Остап: (сміється) Нє, тут питання категоричності стоїть.
- Михайле, ти говорив, що готовий продати - скільки би ти хотів отримати?
- Михайло: Я би хотів за сто баксів, але по мінімуму там за 50
- Остап: Гривень 150 буде якраз.
- Михайло: Нє, 150 то замало. По мінімуму гривень триста-чотириста.
- Остап: 150 будуть казати, а ти скажеш: "А, хрєн з вами"!
- Михайло: Нє, 150 то замало. Не мєлочітса, просто не мєлочітса.
- Андрій?
- Андрій: Це бізнес. Я завжди готовий запропонувати їм дешевшу ціну за кожного виборця.
- Тобто готовий поторгуватися?
- Андрій: Я не те, що за свій голос буду торгуватися - він надто маленькій в фінансовій сфері. Я буду торгуватися за ті інші голоси, які я можу їм дешевше зробити. Треба думати про глобальні речі. А так просто свій голос, я думаю, навіть не спілкувався б з такою людиною. Мене мізерні суми не цікавлять. Якщо робити політику і піар, то робити в серйозних масштабах.
- Ці вибори будуть чесними, на вашу думу? І якщо раптом вони виявляться не зовсім чесними - чи підете ви на вулицю, чи поїдете в Київ?
- Остап: Чи знов повернуться моменти фальсифікацій на Україні? Тут все впирається до того, що ми вкладаємо в питання чесності. Чесними? В відношення абсолютному до чистої чесності - ні, звичайно. В абсолютній чесності між кандидатами - так. Тому що ми хотіли поїхати на вибори в інші області, як завжди було - цього року відмінили. Це означає, що вони між собою домовились, і їм немає сенсу тратити величезні суми, щоби ставити своїх людей. Їм так вигідно в любому випадку. А чесними відносно до виборця... я думаю, ідеалу не буде в будь-якому випадку. На персидських килимах спеціально робили помилку, бо ідеальний тільки Аллах. Так само наша політика. Тільки не Аллах, а шайтан.
- Михайло: Я думаю, не буде фальсифікацій як таких. Будуть фальсифікації до виборів. А така штука як революція... Хіба пофанити. Поїхати повандалити.
- Андрій: У нас влада диверсифікована, я вважаю. Одну і ту саму ланку контролює багато різних людей. Раніше контролювала одна людина. Відповідно, фальсифікація може бути тільки в тому випадку, якщо ці всі фігури, які контролюють цю ланку, а вони зараз вороги, домовляться. Я думаю, що так і буде. Бо, якщо вони не домовляться, то жоден з них не виграє ці вибори. На цих виборах буде творитися щось особливе. Я думаю, що Противсіх, або, я не знаю, якийсь інший кандидат набере найбільше.
- Наскільки ця виборча кампанія дотепна, якщо ви не чекаєте серйозних змін...
- Остап: Вона має гумор такий специфічний англійський, типу Бенні Хілл і тому подібна компанія...
- На скільки відсотків, Остапе, тобі ці вибори привід посміятись, на скільки - привід щось змінити?
- Остап: Кожен змінює сам. А вибори... Ці вибори, мабуть, більше привід не посміятися, а поспостерігати. Тут Станіславський, царство йому небесне, би плакав. Тут дуже щира гра. У всіх. Вони, мабуть, уже самі всі вірять, що живуть у казці. Так що буде цікаво спостерігати, головне адекватно дивитися, щоби помітити систему - і треба вийти за її межі.
- Михайло: Вони нічого нового придумати не можуть. Вони, знаєш, згадують старі анекдоти, і розказують його, трошки іншу гримасу роблять, щоби було трошки більш смішно. Щоби подумали, що то щось нове.
- Андрій: Вони бояться, тому що якщо дати молодим в руки їх просувати - вони бояться. Я сам не зміню в цих виборах нічого - ну, в мене часу не вистачає. На наступних, може, зміню.
- Остап: Вони в цілому смішно виглядають. Треба мати почуття гумору, бо якщо бути снобом, то можна собі заритися в могилу. І не дивитись за тим, так, як більшість людей. А більше буде з кожним днем. Там побачимо.
- Вертаючись до виборів. Коли можна побачити реальні зміни. За скільки каденцій президента?
- Михайло: Я думаю, що коли прийдуть до влади люди, яким від 30 до 40 - тоді можна чекати змін. Влада почне мінятися тоді, коли прийдуть нові молоді люди.
- Андрій: В нашій державі, я думаю, змін більше, ніж в будь-якій іншій державі на планеті. В нас все міняється дуже швидко і кардинально. А якщо говорити про ЯКІСНІ зміни, які нам треба, то я підтримую Мишка, якщо люди до 30 років прийдуть до влади, то все зміниться. Вони можуть мислити по-новому. Зміни робити не хаотичні, а спрямовані - це було би щось неймовірне. Це була би фантастика. Просто ці сили в різні сторони спрямовані. Але такої внутрішньої енергії ніде, як в Україні немає.
- Остап: Скільки грошей на вибори тратять, тільки подумати. Це ще один бюджет країни! Ти береш, будуєш ще одні, такі самі заводи за вибори. І так, знаєш, по наростаючій, за дві каденції - і ти в космосі!
- Боротьба з олігархами...
- Остап: Треба, щоби кожен по тижню був олігархом, тобто доривався до влади, ставав...і так років за сто у нас просто всі будуть олігархи! Або ангели прийдуть з вогняним мечем і наведуть лад, або буде чесний президент, патріот, і наведе лад чесно, самотужки, законними проектами і реформами. Я реаліст. Вірю в ангелів.
- Якщо резумювати, чи правильно я зрозумів, що ніхто із вас трьох нічого доброго, але і нічого злого від виборів не чекає, намагається зберегти здоровий глузд, почуття гумору і просто спостерігає...
- Остап: Буде продовжуватись далі комуно-анархо-синдикат. Всякі течії злилися, погляди... Радянський Союз - залишки. Потім, якась демократія недо... В нас зароджується щось зовсім нове, в нас мутанти не від Чорнобиля. В нас зароджується трошки ближче, трошки південніше від Чорнобиля.
- Це резюме від Остапа, Михайло...
- Михайло: Я взагалі зараз впевнений, з кожним роком бачу, що люди починають абстрагуватися від влади. Такий собі пасивний анархізм. Стараються відмежуватись: це я, а це держава, я державі плачу податок, плачу за світло і за воду. І всьо, це моя хата. І мене більше не цікавить. Ніякі ваші закони. Зводять собі забор повище, обгороджуються колючими проводами, купляють ружжо і відстрілюються від зголоднілої міліції. Десь отак я собі уявляю, що буде за років 20. В кожного буде своя земля і свій замок.
- Андрій: Якщо зараз взяти американця і поселити в Україні, американець тут помре, як вид в неприродному середовищі для існування. В нас українці вже стали настільки самостійними, що можуть виживати в будь-якій іншій державі. В Сполучених Штатах українець живе на ура, він зразу розуміє, що можна зробити в тій країні. А в Україні він живе, справді, у власному бункері, сам приймає рішення і сам собі держава. Але якщо залізти до нього в хату... почнеться громадянська війна і наш український устрій знову відновиться.
Таким був погляд на вибори і передвиборну кампанію молодих виборців зі Львова: Остапа, Андрія, Михайла. На цьому все, розмову вів Олег Середюк.
Програма виходить у рамках проекту «Мої! вибори» за підтримки Посольства США в Україні. Думки, висловлені у ній, не обов’язково збігаються з офіційною позицією Уряду США.
Standard Podcast: Hide Player | Play in Popup | Download
