100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!                                                         100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!
 

Валерій Винарський ("Людина-Слово"): "Я - унікум!"

 

Учора  мала чудову нагоду прогулятися Андріївським узвозом. Дуже люблю розглядати усе, що там продають: сувеніри, магніти, вишиванки, шапки (в’язані крючком), шарфи для вболівальників клубу «Динамо», картини, сумки, футболки… Особливо подобаються браслети – їх там безмежна кількість: шкіряні, з бісеру, з ниточок, з бусинок!!!   Якби мала купу грошей, мабуть багато чого купила(а, може й ні, хто знає)!  А так – просто, ходжу, роздивляюся! Намагаюся довго не затримуватися, пробігаю менш цікаві вітрини. Зупиняю погляд лиш на браслети))). Лечу вниз, говорю з подругою, яка приїхала з іншого міста (ось, власне, чому ми і опинилися в одному зі старих районів Києва)…аж раптом чую: «Девушки, не проходите мимо! Тридцать секунд – и я удивлю вас!» Ледь не пробігла повз чоловіка, який так прагнув здивувати . Він стояв на краю дороги, перед ним – стіл, на ньому невеличкі книжечки й диски. Чоловік покликав знову – «Не проходите мимо! Я – уникальный!»  Як ми могли промайнути його після таких слів? Повернулися, звичайно!!!

Він попросив назвати будь-яке слово, а у відповідь пообіцяв розказати з ним вірша. Я була першою. Якщо чесно, в думках виникло звичайне «КНИГА», адже погляд мій якраз впав на збірочки поезії на столі. Почула відповідь – декілька римованих рядків з названим словом. Подруга, в свою чергу, теж придумала, що загадати диво-поету. Відразу пролунав вірш. Все-таки, я вирішила напрягтися й згадати якісь довгі незрозумілі назви… Нічого не спадало на думку!!! Нарешті, згадала дивне слово, яке рідко вживають в поезії – антрацит (звичайно, можна було б спробувати завалити чоловіка словами типу «гомогенізатор», «дезоксирибонуклеїнова кислота» чи хоча б «спектрометрія», але, на мою думку, так грати нечесно й непорядно). Отже…на моє здивування, слово «антрацит» пролунало у вірші.

Чоловік, тим часом, представився: «Мене називають «Людина-Слово», а насправді – моє ім'я Валерій Винарський. Про мене багато разів писали в газетах.» Дійсно, на столику, на додаток до всього,  ще й «преса» лежала. «О, а хочете мою музику послухати?» - поцікавився диво-чоловік, майже самостійно натягуючи навушники мені на голову))). Куди ж діватися! Насправді, мелодія, яку почула – досить милозвучна. Навушники віддала подрузі, а сама вирішила поспілкуватися з Валерієм.

«Хотите я вам еще стих прочитаю? Он на разных языках!» - при цьому, відкрив маленьку книжечку й продекламував:

Непонятно

Жизнь тем нам интересна и занятна,

что многое нам в жизни непонятно.

Остались бы довольны мы едва ли,

когда бы все в ней нам растолковали.

***

Незрозумiло

Життя нам тим цiкаве та приємне,

що головне в нiм – темне та таємне.

Навряд чи нас би цим задовольнили,

якби нам все на свiтi пояснили.

За словами автора, цей жанр називається «парна поезія», він не просто перекладає вірш, а зберігає всі його конструкції! І, коли питає слово в перехожих, не новий шедевр складає, а згадує вже ті, які зберігаються в його пам’яті.  Валерій пише вірші з 10 років. Також видав диски – співає разом з Алісою – дівчинкою, яку колись зустрів на Андріївському узвозі.

Поки ми спілкувалися, люди гуляли вулицею, Валерій обіцяв їх здивувати. Дехто проходив повз нього і зовсім не звертав увагу. Тоді він засмучувався і говорив, що люди стали, як роботи. Були й такі, які підходили купити нову збірку, бо вже ознайомилися з творчістю автора, прагнули чогось свіженького. Дехто питав, чи знає Валерій вірш зі словом, над яким людина досить довго думала. Звичайно, він знав. Серед того, що запитували перехожі: «конопля», «белочка», «железобетон», «бронежилет» тощо. Цікаво було спостерігати!!!

Валерій розповів, що українська влада не визнала його, тому мусить стояти на вулиці: «Это унижает, но у меня нет выбора.»

На питання, що «Людина-Слово» хотіла б розповісти, про що не писали ще в пресі, Валерій відповів: «А я умею подтягиваться на одной руке!»

Дивні все-таки бувають творчі люди!.. Ми з подругою подякували за все, та й пішли собі…кожен ніс в своєму серці власні враження від зустрічі з Валерієм.

А позаду продовжувало лунати: «Я – унікум!»

Безразмерный талант

Вот безразмерный мой талант.

Ценили б хоть на грош его,

я б не сказал про этот клад

ни слова бы хорошого.

К моей немыслимой вине

мою прибав иронию,

а все плохое обо мне

расскажут посторонние.

***

Про свiй талант

Про свiй талант точу я ляси,

хоч слава кожна промине.

Нiколи б я не вихвалявся,

Як би не лаяли мене.

Я вам скажу, чому я кращий,

коли читатиму вам вiршi.

Бо непитущий, некурящий.

Чому я гiрший – скажуть iншi.

 

Вірші – з сайту Валерія Винарського.

© При використанні матеріалів посилання на Хвилю української музики "Молоде радіо" - обов'язкове.

Спасибі, Стасе,

Спасибі, Стасе, що поділився думками!

Дякую за запрошення - обов"язково погрюкаєм (і не раз)!!! =)
Як же ж можна таке промайнути?!!
Щодо подкастів - думаю!.. =)

Чудова

Чудова розповідь! Для мене він - одна з живих легенд Узвозу. Пам"ятаю його уже, мабуть, років 10 чи більше. Зупинявся, здається, лише раз - мабуть, отой перший - років 10 тому :-). Але з огляду на його манеру - буквально ловити людину, з тих пір завжди проминав. Словом, один з "роботів" :-). Після цього матеріалу, мабуть, колись таки зупинюся.

О, ще цікаво, що справді років 4 чи 5 тому в його репертуарі з"явилася українська (українською він і звертається до україномовних перехожих).

А ще отакі історії завжди хочеться СЛУХАТИ - Наталко, треба тобі серйозно подумати про диктофон. В тебе вийдуть чудові подкасти ;-).

Дівчата, коли гулятимете узвозом, не забувайте, що на самій його вершині є таке місце - Десятинна, 14. Проходячи повз нього, погрюкайте у металеві ворота - а раптом на радіо хтось є! А це значить, що можна не лише поспілкуватися за кавою-чаєм, а й поділитися свіжою історією, яку ми, своєю чергою, розповімо слухачам Каналу громадського подкастингу.

...

Слово "може" заміню на "обов"язково" !!!

Спасибі!

Спасибі!

Валерія можна не тільки на Андріївському узвозі зустріти, ще й на Хрещатику, здається.

Що значить: "Може, якось з тобою зустрінемося вулицями Києва..."???
Обов"язково треба це організувати!!! Із задоволенням! Звичайно, разом прогуляємось містом!!! ;-)

...

Як чудово написано, дякую за враження Наталка! А людина дійсно цікава, може якось з тобою зустрінемся вулицями Києва і зустрінемо цю людину, охоче поспілкуюсь з ним і загадаю слово:))