100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!                                                         100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!
 

Внутрішня свобода

Подорожуючи світом, я не раз зустрічався з бекпекерами із розвинутих країн. Цих молодих людей можна побачити і в нью-йоркському метро, і на паризьких вокзалах, і на багкокському летовищі. За плечима – рюкзак, у руках – путівник, на обличчі – усмішка. Мене завжди вражала внутрішня свобода бекпекерів, їхня готовність покинути стабільну роботу, домівку та вирушити у багатомісячні мандри світами. Іноді вони затримуються на одному місці, знаходять роботу (наприклад, викладають англійську або працюють на органічних фермах), але потім все одно вирушають далі.

У Паї (містечко у Північному Таїланді) ми з дружиною зустріли дивовижних бекпекерів. Кореянка Чой, яка перед Таїландом пішки пройшла половину Лаосу, приїхавши до Пайської долини, думала, що затримається там днів на 10. Коли ми її бачили, вона вже жила там 8 місяців. Якось увечері вона заспівала нам під гітару пісню, яку вона склала про бідну лаоську родину, що жила у жерстяній халабуді та віддала їй для ночівлі свою єдину теплу ковдру...

Американець Кліф приїхав до Пая буквально за пару днів до нас й планував там лишитися на кілька місяців. Зазвичай він сидить на одному місці 5-7 місяців на рік - заробляє гроші, а потім як чкурне світ за очі... Практично мій ровесник, він вже змінив з півтора десятки робіт десь у десятку країн...

Ірландка Мейв була нашою сусідкою у потязі "Бангкок - Чіангмай". Вчителька музики, вона залишила свою роботу у Дубліні та вирушила у мандри. Після Південно-Східної Азії планувала перебратися до Австралії чи Нової Зеландії та спробувати знайти роботу там. Коли ми спитали, як надовго вона туди їде, відповіла: "Як вийде. Може, на рік"...

Сучасні кочовики, які розносять світом не війни чи руйнування, а знання та гарний настрій.

Так, просто

Так, просто фантастичне оповідання! Думаю, він був ідеальним бекпекером) Бо внутрішня свобода - вона має бути позитивна. А насправді серед бекпекерів трапляються і досить нещасні люди, які просто тікають від чогось чи просто себе...

Дякую! Д умаю,

Дякую! Д умаю, на такий спосіб життя справді здатно не так і багато людей. Але бекпекери зажди були - в усі часи, і в усіх народів)

Я часто думаю

Я часто думаю про те, що хотів би так жити. Звісно, не тинятися світами все життя, але мати оту внутрішню свободу, яка дозволить раптом кинути все й вирушити в мандри - байдуже, чи кожен місяць, чи раз на кілька років, чи лише раз у житті.

Зрештою, справа ж не в рюкзаку - у внутрішній свободі. Колись мене дуже вразила Saturday Night Рябчука - про робітника, який був, як каже Дмитро, бекпекером лише раз за все життя. Але справа навіть не в самій мандрівці - "Адже Поль тепер знає, що, крім брами і загорожі, є й інший світ, у
якому він уже побував і в якому може будь-коли побувати знову. Якщо
захоче. І навіть якщо не захоче — саме знання про таку можливість
робить його вільним
".

Дякую! Д умаю,

Дякую! Д умаю, на такий спосіб життя справді здатно не так і багато людей. Але бекпекери зажди були - в усі часи, і в усіх народів)

Дуже цікаво

Дуже цікаво було читати Ваші враження.
Насправді, не раз замислювалась над тим, як людина може покинути домівку і поїхати. Одна справа - це просто вирушити у подорож, а потім повернутися, інша ж - узяти необхідні речі й піти світ за очі.
Маленькою дівчинкою, я навіть уявляла себе, яка подорожує, живе в інших країнах. Та, ставши старшою, зрозуміла, що мені було б настільки важко покинути не те, що - Україну, а рідну домівку. Тобто, звичайно, можна жити в різних містах, але завжди треба мати той батьківський дім, куди можна повернутися будь-коли....можливо, хтось думає по-іншому, а це лише моє ставлення. Просто є люди, які не прив"язуються ні до друзів, ні до міста, ні до будинку, в якому виросли.
Вони дійсно мають внутрішню свободу, але чи добре це? - відповідь різностороння))))