100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!                                                         100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!
 

Наша відповідь Медведєву - симетрія, хоч і не супер

Реакцію української влади на лист російського Президента продовжують обговорювати. Учора я вже писав про табличку секретаріату – з моєї точки зору – адекватної (хоч, може й не найвдалішої, але «яка країна …»). На свій пост отримав коментар, а потім прочитав схожу думку Отара – українських росіян, мовляв, не можна порівнювати з російськими українцями за численністю та впливовістю, хай би, мовляв, українська влада навела краще дані щодо задоволення етнічних прав вірмен. До речі, обидвоє вони – і otar і pan-grunia – чомусь саме вірмен згадали – не татар, не греків – саме вірмен. Ну, це таке.

Але справа ось в чому: коли ми з подачі Медведєва у черговий раз говоримо про етнічні/мовні права, то тут є 2 проблеми, які змішувати не можна. Питання перше – задоволення прав (у даному разі – мовних, хоча могли б бути і якісь інші) меншин, які є громадянами України. Це питання стосується, безумовно, і самих членів цих меншин, і всіх громадян загалом – принаймні, тих, хто хоче жити у демократичному суспільстві. Отже, питання про кількість вірменських шкіл – цілком доречне. Щоправда, у комплексі – з грецькими, угорськими і т.д. школами, так само як і українськими у Севастополі, скажімо. Але єдині, кому українська держава має давати відповіді з цих питань – це українські громадяни.

Питання друге – ближче до, медведєвського листа. Тут російська мова й російськомовні у зовсім іншому контексті. Росія як kin state грізно запитує, що ми зробили (точніше, звинувачує у тому, чого не зробили) для тих, кого вона захищає. Тому відповідь України з позиції kin state для українців, які живуть у Росії – симетрична. (Звісно, розумніші вигадують асиметричні реакції, ну але, знов-таки згадаймо, які відверті дурощі робила наша влада…) 

На мою думку, повторюю – відповідь доречна. Але – відповідь саме Медведєву. Дуже важливо при цьому не забувати, що незалежно від того, що відбувається в Росії, і що там про наші справи каже Медведєв, Обама чи Кім Чен Ір – українські громадяни, які розмовляють будь-якою мовою і будь-якої національності – це українська проблема. І хто би не брався їх захищати й говорити від їхнього імені – Росія, Угорщина, Туреччина чи ще хтось – говорити з ними у стилі таблички з секретаріату (якби хтось захотів) – неприпустимо.

Але тут є ще одне важливе питання – у якому я знов-таки не можу погодитися з Отаром. Він пише, що російські українці – всуціль асимільовані, і самі не бажають зберігати українську ідентичність, тим часом як росіяни в Україні свою ідентичність плекають і відстоюють.
Так, в Україні справді значно більше політично активних росіян («росіяни» я вживаю не в етнічному а в широкому світоглядному сенсі – передусім як орієнтації на Росію) та їхніх організацій. Але: як вже неодноразово писали, українські росіяни (або, як каже Хмелько і наші бабусі у селах – «руські») у kin minority так і не перетворилися.

Крим – окреме питання. Тут, безумовно, щось подібне до ідентичності kin minority склалося. Але навіть важко визначити, що зіграло більшу роль – такі сильні внутрішні прагнення самих кримчан, чи мільйони, які Росія різними каналами кидає на підтримку орієнтованих на себе й проти української державності як такої організацій. Проектуючи цю ситуацію на Росію: не факт, що якби українська влада булла іншою, коштів у бюджеті – більше, то українська ідентичність українців у багатьох регіонах Росії була такою, якою є зараз.

І наостанок ще про росіян: вони в Україні так само асимілюються. Найбільш красномовне – порівняння даних переписів 1989 та 2001 років, але даним останнього перепису у всіх, хто пам’ятає, які він проводився, віри не дуже багато. Але ту саму тенденцію засвідчують і опитування, і власні спостереження: російська ідентичність (етнічна,  а не мовна!) втрачає свою привабливість (не кажу, що це добре – це просто констатація.) Пов’язує свою долю з Росією, а не з Україною – порівняно невелика кількість навіть серед тих, хто вважає себе росіянином/російськомовним. Цифра тих, хто виїхав до Росії за останньої програмою «для соотєчєствєнніков» - ще один, хоч і  опосередкований, доказ.

Чи вдасться Росії зараз за допомогою різних засобів радикалізувати «руських» і налаштувати їх проти України? Як на мене, вже запізно. (Хоча, звісно, важко сказати скільки ресурсів можуть кинути на це завдання.) Але створити віртуальних руських – «мільйони насильно українізованих» як зручний привід для прямого, зокрема й збройного, втручання - цілком можуть. Як підкинули оту віртуальну «розколоту на друзки Україну» років 8 тому, про яку щей  досі на повному серйозі говорять.

Щоб цього не сталося – тут вже інтелект і ресурси потрібні не такі, як простеньку порівняльну табличку скласти. Тож ситуація насторожує. І чогось мені здається, що багатьох українських росіян – не менше, ніж українських українців.