100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!                                                         100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!
 

Ідеальна безвідповідальність – що далі?

Взгляды автора могут не совпадать с его точкой зрения.

Пелевин

Заступник міністра, який виступає як «приватна особа» - бо його погляди протилежні офіційній позиції міністра й міністерства. Міністр, який критикує роботу Кабінету, членом якого є, і стверджує, що робота уряду - загроза країні. Президент, який каже, що в роботі його секретаріату більше не буде інтриг та чвар - таке враження, що відставка начальника його канцелярії найбільше полегшення саме для Президента. І він же, з притиском: «Моєї фракції у коаліції немає. Ті 37 чоловік, які ввійшли в коаліцію, невідомо яким чином до списків потрапили...».


Ілюстрація до статті - Телекритики

Це лише кілька фрагментів з того, що показував нам телевізор минулого тижня. Із них складається дивовижна картина безвідповідальності. Безвідповідальність перед виборцями - її, так би мовити, базовий рівень. Потім було невиконання угод та обіцянок іншим політичним силам. Тяганина з призначенням Тимошенко прем'єром (притому що сторони підписали відповідну угоду), історія з Морозом і так далі.

У цьому процесі «Наша Україна» завжди йшла попереду - під цим трендом співіснували партія і фракція, які могли мати цілком відмінні погляди, а потім і у фракції, і в партії одночасно могло бути по кілька відмінних позицій на те саме питання. Це нормально - в один голос казали речники всіх отих позицій - плюралізм і демократія.

Від «Нашої України» бацилу підхопили регіонали - в них із якогось часу теж почалися «внутрішньопартійні дискусії». БЮТ, скріплений доступом до влади, характером лідерки та принципом формування команди (відданість Тимошенко як єдиний і достатній критерій) тримається до останнього, але цієї долі не омине й він.

При цьому надзвичайно цікаво, що всі ці розбіжності всередині угруповань різного кольору, партій, фракцій та урядових установ ніколи не стосуються справді ідеологічних питань: межі втручання влади, баланс між свободою та справедливістю, пріоритетність державних витрат за секторами економіки абощо. Ні, звісно, часом суперечки формально точаться навколо буцімто серйозних та стратегічних питань. Але варто за день чи тиждень злегка змінитися особистим стосункам між лідерами X та Y, і для десятків членів їхніх команд настає «прозріння» - вони починають відстоювати точку зору, з якою самі боролися, або ж кажуть, що питання взагалі втратило свою актуальність - «не на часі», «не варто чіпати те, що роз'єднує», або щось дуже подібне.

І ще примітно, що в цьому бенкеті плюралізму є точки зору, які поділяють усі. І хоча їх лише дві - фантастикою є те, що вони є взагалі.

Винні, виявляється, зовсім не політики, а правила гри - Конституція. Саме через неї політики постійно чубляться між собою і ніхто ні за що не відповідає. Вони б, може, і хотіли - так за такої Конституції це неможливо.

А ще - «закриті списки». «Виборці не бачать, кого обирають, усе вирішують партійні лідери», - в один голос кажуть представники абсолютно всіх партій. «Ви ж бачите, які через це люди у списках», - зі змовницько-іронічним виглядом кажуть самі партійні лідери.

За логікою, ці списки таки варто «відкрити». Щоби безвідповідальність могла сягнути найвищої міри - стати, як кажуть науковці, чистим чи ідеальним типом. Рядові нардепи тоді зможуть нарешті на ток-шоу не придумувати ідіотських пояснень вчинку свого лідера, який іде врозріз із тим, що той проголошував на виборах. «Це позиція лідера, знаєте. У нас в країні і в партії демократія. І взагалі народ голосував за мене - Пупкіна, а те, що я зараз саме в партії ХРЮК - ну то вже так склалося. На наступних виборах я серйозно подумаю, чи балотуватися від них».

«Розумієте, - проникливо казатиме нам, зазираючи в очі, партійний лідер, - на цих виборах люди отримали можливість самі обирати у списку тих, хто їм подобається. Нам цей Пупкін особисто підозрілий - але ж виборці взяли, й із усього списку проголосували саме за нього. Ну то претензії тепер не до нас».

І тоді, виступаючи на черговій телесвободі, кожен політик зможе сказати будь-що. А потім у разі потреби уточнити: це була лише його позиція як члена фракції, а як міністр він думає зовсім інакше.

Але, за тією ж логікою розвитку, коли щось досягає досконалості, воно повинне поступитися чомусь іншому. Тож цікаво, що буде потім.

Багато хто каже - авторитаризм і надмірна персоналізація влади й відповідальності. З одного боку логічно. З іншого - авторитаризм по-українськи уявити важко. Як і те, що з'явиться не просто відповідальний політик, а політик, який захоче звалити на себе всю (!) відповідальність.

Що ж, відкриймо списки й змінімо Конституцію - тоді й дізнаємося.

Станіслав Шумлянський, політолог, Телекритика