100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!                                                         100% сучасної української музики онлайн! Contemporary UA music online!
 

Он сказал: "Паєхалі"! Editorial

Заводячи блог, індивід розширює межі своєї індивідуальної території у гіперпростір. Відтепер його географія стає умовною, обмежуючись лише місцем розташування сервера, на якому розміщений щоденник. І, мабуть, мовою, якою він ведеться (якщо не рахувати найбільш "глобалізованих" мов). Гіперлінки і натискання на клавіатуру\мишу стають стежками, що об"єднують простори людей по різні боки екрану монітора.

Сьогодні о 19.30 гостем передачі "Політична реформа: що відбувається?" - буде Ярослав Макітра

Сьогодні о 19.30 гостем інтерактивно-аналітичного ток-шоу „Політична реформа: що відбувається?” - буде журналіст, редактор відділу політики газети „Життя” Ярослав Макітра, разом з ведучим Павлом Булгаком вони говоритимуть про „Компроміс по-українськи”. Слухачі як завжди можуть задавати питання у прямий ефір. Наша адреса у Skype - molode_radio, ICQ - 364 - 529 - 699 (molode_radio)

Happy monday!!!

Я інколи собі думаю, що краще б не було суворих буднів, сповнених купою проблем, щодня щось та хтось турбує: навчання, робота, родина....купа справ....інколи йду на роботу в понеділок вранці і потайки мрію про наступну п‘ятницю...
Але сьогодні я рада, що нарешті понеділок...харе байдикувати, коли можна зробити багато відкриттів у житті і зовсім не напрягатися..ну не зовсім не зовсім...треба трошки, але це зовсім не важно...

У студії передачі "Політична реформа: що відбувається?" був Олексій Голобуцький (текстова версія прямого ефіру)

Доброго вечора шановні радіослухачі з вами Павло Булгак та інтерактивно-аналітичне ток-шоу „Політична реформа, що відбувається?”. Нагадую, що ми виходимо у прямий ефір щосереди о 19.30, і нас підтримує Фонд громадянських свобод, а також наші слухачі, які відтепер можуть підтримати своє улюблене радіо за допомогою благодійних внесків. Тема сьогоднішньої передачі „До чого призведе політична криза в Україні?”, і ми будемо говорити про це з гостем у студії - заступником директора агентства моделювання ситуацій Олексієм Голобуцьким. Також у студії з нами директор Молодого радіо Станіслав Шумлянський. Доброго вечора усім вам.

Олексій Голобуцький: Доброго вечора!

Станіслав Шумлянський: Привіт, усім – настільки цікаві події відбуваються в країні, що не можу не прийняти участь у дискусії в студії.

Павло Булгак: перше запитання до нашого гостя, пане Голобуцький наскільки на ваш погляд є правильним з політичної та з конституційної точки зору указ Ющенка про розпуск парламенту?

О.Г: Казати про правильність тих чи інших рішень Президента наразі дуже важко, тому що я, абсолютно переконаний в тому, що перевибори нічого не змінять. Можливо, в наступному парламенті не буде Соцпартії, але Партія регіонів займе перше місце, БЮТ друге й вони знову будуть співіснувати у взаємному протистоянні між собою, чи в уряді, чи в більшості, чи в опозиції. З формальної точку зору, дійсно коаліція, почавши набирати 300 депутатів - трохи вийшла за рамки конституційності. З іншого боку у Конституції досить чітко прописані умови за яких розпускається парламент. І остаточне рішення тут має приймати Конституційний суд. Хоча нажаль я спостерігаю таку ситуацію, що незалежно від рішення суду, з тієї та іншої сторони конфлікту робиться наперед усе можливе щоб воно мало вигляд політичного. Якщо рішення буде не на користь Ющенка, Президент скаже що не конституційний сам Конституційний суд.

Хоча, як на мене справа тут навіть не в цьому, уся нинішня політична криза виникла лише через особисту суперечку декількох людей.

П.Б: Які не можуть поділити владу між собою?

О.Г. Абсолютно вірно. За 17 років відсутності, як каже Олесь Доній контр-еліти нинішні політики мислять не категоріями державними, а категоріями посад, певних привілеїв чи надбань, які дають ці посади. Дуже смішно виглядає коли між ними виникають розмови хто правий, а хто не правий. Хоча мені здається, що Юлія Володимирівна при нагоді першою і набагато швидше зробила би з Президента клоуна. І тому цей союз між БЮТом і „Нашою Україною” – штучний. Бо ніколи не зможе Ющенко знайти спільну мову у вирішенні економічних питань з такою палкою прихильницею ручного управління, як Юлія Володимирівна. Я завжди вважав і наше агентство про це постійно каже, що найкращим варіантом виходу з ситуації яка склалась – була б коаліція „Нашої України” і Партії регіонів. В такому форматі це була б найкраща коаліція, на цей час.

С.Ш: Олексію мене цікавить наступне питання, щодо легітимності, тобто визнання, чи підтримка більшістю громадян того чи іншого рішення. Так от на ваш погляд у якої з сторін нинішньої кризи більше легітимності?

О.Г: Моя точка зору тут досить проста. Візьмемо за приклад Францію, чи не єдину крім нас європейську країну де президент змушений співіснувати з урядом який формується національними зборами. Так там президент не має права з’являтися у парламенті, і не має права вето. Тобто, наш Президент порівняно з французьким - має набагато більше прав. Але, проблема в тому, що на відміну від Франції ні президент ні його противники не можуть зрозуміти, що в демократичній державі потрібно працювати на умовах постійного компромісу.

І з цієї точки зору нинішня криза, як на мене, грає на руку лише одній людині – це Тимошенко. Наше агентство навіть зробило відповідну заяву, де ми припускали, що Юлія Володимирівна зумисне віддає своїх депутатів у більшість, щоб спровокувати Ющенка на відповідну реакцію. Пам’ятаєте був період коли всі ЗМІ крім про „регіонівських” мусували одну й ту саму тему, що буде 300 голосів, що депутатів купують. Таке враження, що це робилося спеціально, аби роздратувати Ющенка.

П.Б: Тобто „шумиха” навколо переходу депутатів була спланованою провокацією, яка мала за мету змусити президента розпустити Верховну раду?

О.Г: Видно було хто розкручує цю тему, так само як і тему загрози імпічменту Президенту. А у уряду не так вже й багато можливостей впливати на інформаційну політику, крім хіба що УТ-1, ТРК „Україна”, НТН. А всі інші канали так чи інакше незалежні від „регіоналів”, а „1+1” чи „Інтер” взагалі не приховують своїх симпатій до помаранчевого табору. В Інтернеті 70-80% основних сайтів, або належать Юлії Володимирівні, або крутяться навколо неї. Тобто, історія з розпуском Ради дуже була схожою на добре спланований сценарій. Юлія Володимирівна відомий маніпулятор і я впевнений, що нинішня ситуація вигідна тільки їй.

П.Б: А чим саме?

О.Г: Тим, що вона почала втрачати грунт під ногами. Ну не можна бути в опозиції з таким натовпом бізнесменів. У нас біля офісу агентства є офіс одного народного депутата від БЮТ, так коли я кожний раз дивлюся на його „Бентлі” я розумію, що ну не можуть ці люди бути весь час в опозиції, навіть психологічно. Гунський - он уже на пів області Київської впливає чи економічно чи політично.

С.Ш: Олексію виходячи з ваших слів у мене виникає питання, тоді за рахунок чого Юлії Тимошенко вдається так, як ви кажете успішно включати Президента у свої сценарії?

О.Г: Президент став заручником Тимошенко через недолугість свого оточення. Яке перший рік його президентства займалося тим, що намагалося компенсувати затрати на вибори, а другий рік, після того як Президент їх всіх трохи відсунув – намагалися переакумулювати свої фінансові і політичні можливості в нові проекти. Як от прем’єр - Тимошенко, спікер – Порошенко. Тимошенко переграла їх всіх, за рахунок більшої інтелектуальності свого оточення, крім того, на неї працюють найкращі політ-технологи нашої країни. Вона вміє слухати. Хоча, якщо подивитися на Ющенко, то дуже багато людей сьогодні бачать, що він такий самий, як всі інші. Просто не п’ющий і бджільництвом займається, а якщо прибрати те, що він розмовляє добре українською мовою - то він такий самий як і Кучма. Хоче мати максимально більше повноважень виходячи не зі свого морального авторитету батька, лідера нації, а виходячи з того, що він по цим повноваженням дійсно перша людина в країні.

П.Б.: От ви вважаєте що дострокові вибори вигідні лише Тимошенко, а чи не є вони вигідними суспільству з точки зору утвердження такої демократичної процедури, як засобу боротьби з політиками, які забувають про свої передвиборчі обіцянки, або відверто нехтують вибір громади.

О.Г: Я не бачу в боротьбі двох трьох корпорацій щось корисне для демократичних процедур, тим більше тоді, коли позачергові вибори все одно відбудуться знову по закритих списках. А між іншим саме відкриті списки політичних партій вважаються нормою демократії. І зараз Юлія Володимирівна повинна відчувати провину за свій список минулих виборів. Бо у мене є родичі, є друзі, які голосували за її політичну силу, голос давали їй, але мої батьки ніколи не чули про Єдіна, чи інших депутатів-перебіжчиків.

П.Б. Це ж не тільки провина БЮТу, так само сталося і в „Нашій Україні”...

Так само і там, коли буде створюватися новий список ми знову побачимо того ж Івченко, не дивлячись на історію з мерседесом, й тим скільки було вкрадено грошей. Ну про що тут мова може йти? Нормальна будь-яка людина повинна ним усім сказати: „ідіть ви до біса, бо ви нічим не відрізняєтесь один від одного, ви всі однакові.” Тобто, знову ж таки, ці вибори нічого не змінять, хіба що тепер Вітренко буде у парламенті, і ми з трибуни почуємо які ми „хохли” і „салоїди”.

С.Ш. Наскільки вірогідним є успішне і вчасне проведення цих дострокових парламентських виборів?

О.Г: Я можу зі 99% впевненістю сказати, що вибори не відбудуться 27 травня, скоріше за все їх буде перенесено на осінь. З різних причин, і головна із них те що за такий короткий термін не вдасться нормально приготуватися до їх проведення. А готуються всі політичні сили, просто політично зараз коаліціантам не вигідно згортати акції протесту. Друге питання – це демократичність самих виборів 27 числа, ви уявіть якщо зараз таке відбувається в країні то, що буде туди. Я даю гарантію, що цілими областями будуть заявляти про не легітимність результатів виборів, що там десь бюлетенів не довезли, чи відбулися фальсифікації, чи виборчі комісії не відкрилися.

П.Б: Останні два тижня ми всі тут у Києві спостерігаємо за отими нескінченним Майданами. Як ви вважаєте чи Майдан вже перетворився на банальну політичну технологію чи ні? Чи дійсно люди з Донецька, Луганська їдуть сюди за ідею, а не платно.

О.Г: Мені звичайно важко на все це дивитися, бо я сам 2004 року був на помаранчевому Майдані, мені звісно ніхто нічого не вколював, і не платив, але я прекрасно розумів що є люди які йшли туди за гроші. Знову ж таки я не люблю відповідати на такі питання, бо я ходив туди не за гроші. А зараз платять і там і тут. Я от ходив нещодавно на мітинг прихильників коаліції і було видно одразу хто стоїться там за гроші, хто стоїть сподіваючись, що їм заплатять.

Коли я спілкуюсь з представниками Партії регіонів, я їм постійно кажу: що ваша головна проблема в тому, що свої серед чужих, ви проводите мітинги на чужій території. В столиці де за вас проголосувало близько 10% влаштовувати свій Майдан – це невдала ідея, яка страшно дратує киян. І зараз все те погане що відбувається у столиці, від зґвалтування до п’яних „розбором” автоматично звалюється на приїжджих „донецьких”.

П.Б: Наскільки загрозливою для країни є нинішня політична криза?

Я думаю, що знову ж таки якщо не відбудеться діалогу між Януковичем і Ющенко, криза не вичерпається. Ви зрозумійте що, там не має людей які приходять у політику не заради власних інтересів, тому боротьба за владу заради влади триватиме, бо не має механізму ротації еліт.

С.Ш: Але ж зараз нам і Наша Україна, і БЮТ, і можливо Партія регіонів будуть обіцяти що ми побачимо у списках нові обличчя.

О.Г: Побачимо - помічників, родичів, водіїв, й інших із оточення – просто буде знову перетасовуватися певна колода. Але це не оновлення – тут має працювати інший принцип – у владу повинні йти кращі спеціалісти в тих чи інших областях знань, економіки, політології, освіти, прикладних наук, і т.д. Це мають бути люди, які ніколи не були в тих політичних тусовках і добилися чогось самі, а не за рахунок того що в них батько депутат, чи президент, чи мер міста.

І приходу саме цих людей має вимагати громадянське суспільство, бо нинішні політики абсолютно не зацікавлені в конкуренції. Хоча поки в нас голосують за таких як Черновецький в нас не буде оновлення, і це люди такі, ми ж самі винні, що обираємо таких політиків. І тут треба апелювати не до влади, а до людей.

Якщо на наступних виборах, люди прийдуть на дільниці і відсотків 20% проголосує проти всіх, то це буде серйозний сигнал для народження громадянської свідомості. Слава Богу ми поки що достатньо демократична країна, і в нас як в Росії, не відміняли у бюлетенях графу „проти всіх”.

П.Б: Тобто ви закликаєте голосувати проти всіх? О.Г: Я не закликаю, я сподіваюся що найближчим часом якесь компромісне рішення буде знайдено. І ми повинні пройти цей етап свого розвитку, етап коли доведеться навчитися домовлятися. Якщо у майбутньому ми хочемо жити в тих кордонах держави в яких живемо зараз, потрібно намагатися знайти діалог зі Сходом, і Кримом. А ні то, можна сказати: „все хлопці – от є Дніпро, ділимося, тут наша країна, там ваша”. І я не виключаю й такого наслідку політичної кризи, якщо еліта не домовиться. Бо не може наша еліта роздирати 17 років країну без відповідних наслідків.

П.Б: Отже наша програма добігає до фінішу, і треба домовлятися, вважає застпуник директора Агентства моделювання ситуацій Олексій Голобуцький.

С.Ш: А я хочу нагадати, що минулої передачі, ми запустили опитування серед слухачів на сайті нашого радіо www.molode.com.ua, щодо того, як вони готові діяти якщо конфлікт набиратиме обертів, і ось його результати. Готові підтримати Президента і вийдуть на вулицю 52%, підтримують Президента, але залишаться вдома 28%. Підтримують уряд 2%. Про те, що всі порушують Конституцію кажуть 8%, і „хай самі розбираються” - каже 10% слухачів Молодого радіо.

“Блоґерський тиждень” з Іриною Ковальською, ЖЖ-юзером cytrusova (13 квітня 2007 року)

- Сьогодні у нас п`ятниця 13-те і в гостях у «Блоґерського тижня» Ірина Ковальська. Вона ж Цитрусова. Привіт, Іро. Що у тебе сьогодні цікавеньке сталося?
- Привіт, Дмитре. Сьогодні день народження у мого друга, п`ятниця 13-те, досить цікавий день. Я не надаю йому такого великого значення. Сьогодні була робота, де займалась багатьма цікавими нестандартними штуками, зустріла декілька старих знайомих, яких не бачила вже дуже давно і власне цей день був просто прикольним – сонячно і весняно. Це мене тішить...

- Вже традиційне питання для нашої програми: Коли, де, як ти стала блоґеркою?
- Ти знаєш, це було досить спонтанно. Раніше тусувалась, спілкувалась з людьми на інші теми, на інших сайтах, на кількох літературних. Потім у нас виникла невеличка компанія, ми піднімали будь-які теми і хтось запропонував, що є інший ресурс – блоґ. Там їх кілька є, ЖЖ не єдиний. Пропонували перейти туди. Якщо чесно, не хотіла вплутуватись у кілька ресурсів. Розумієш, що це забирає багато часу. Одним словом, створили мені екаунт, дали пароль, назвали Цитрусова і навіть перепостили декілька моїх постів з інших ресурсів на ЖЖ. Тут і подумала, коли вже маю ЖЖ, то чому б його не почати вести. Спочатку це був абсолютний дибр. Воно почало якось так розвиватися: купа друзів почало переходити – старих, нових, навіть шкільних знайомих. Я зрозуміла, що це чудовий спосіб спілкуватися з тими, хто в Україні, я була на той час у Штатах. Було досить зручно і мобільно.

- Я думаю, можна відкрити секрет, що цим ресурсом був самвидав.нет. Якісь ще були середовища?
- Так, це був він. Мені подобалось, що він був більше український загалом. Там були люди з Харкова, Дніпра, звідусіль. Переважна кількість молоді, що цікавилась літературою, культурою. Там і познайомились з Ґіґґзом, яким досить відомий у ЖЖ, та багатьма іншими людьми.

- Ти є наглядачкою спільноти нон-ком`юніті і її творцем...
- Ти знаєш, це був один з нудних днів, в плані оф-лайну в житті. Власне, розмовляли зі знайомим, він теж за кордоном знаходився, і він каже, давайте зробимо якусь комуну. Насправді, їх же безліч. Тематику придумати було досить важко і ми вигадали комуну без теми. В разі ,якщо людині дуже важко, нудно писати в свій блог, а хочеться написати в свій блог. Тому наша комуна – місце, куди можна злити інформацію, нікому в принципі не потрібну. І от ми втрьох створили таку маленьку спільнотку...

- Ти довго прожила у Америці. Зараз там найпопулярнішим ресурсом є Myspace. Чому він не став популярним тут?
- Знаєш, Дмитре, бо певно Livejournal був першим. Є ж і deadjournal, як протилежний, дуже смішний, як противага. Та багато-багато інших. По-перше, тому, що він не російський, а по-друге були голодні тоді до блогів люди. Він же був не найвідомішим. Були корифеї-lifejournal імена. Просто не знали куди податися, такі маленькі малознайомі з блогерством люди. Так стійко причепилися, що вже нема, куди сунуться.

- Говорячи про США, було цікавіше блоґити тут чи звідти?
- Тоді був трохи інший формат блоґерства. Тоді я писала свої штуки, щоб люди знали, хто я така. А тут, останній рік помічаю цей шалений підйом. Дуже цікаво знати всіх тих людей з блоґу вживу. Була б я у Штатах, не було б такої можливості спілкуватися вживу. Десь з десяток людей найближчих мені в Києві - це так само блоґери. Я щиро рада, що можу їх бачити по той бік монітора.

- Перше питання від слухачів: «Цитрусова, я сьогодні їду в Москву і думаю, скільки брати зубних щіток?.. Cкільки зубних щіток тобі довелось лишити у ванних кімнатах за останній місяць? Книга Гіннеса вже зайнята – 4900.
- Цікаве питання. Навіть знаю, з чим воно перегукується. В мене колись був пост, про те як я залишаю зубні щітки в квартирах своїх друзів. Досить приватне запитання. Скажу, що останній місяць такого не траплялося. Хіба що в моїй квартирі. І іншого кольору, бо маю звичку інакшого лишати. Це про щось має говорити. Щодо Москви, давно там не була, думаю, що вони там теж мають продаватись дорогою. І лишати там, де вам заманеться.

- Якщо говорити про приватні питання, то чи є в ЖЖ межа, до якої ти ще можеш писати, але далі вже нікому нічого не скажеш?
- Ти знаєш, свого часу я зрозуміла, якщо дуже сильно відкриваєшся, то стаєш вразливим. Я дуже відкрита людина і дуже багато мої друзі знають. Це не бравада, є люди інтроверти, є екстраверти. Я зрозуміла, що ЖЖ – це не реальні люди. Реальні, але не реальні, скажімо, для тебе в нормальному житті. Мусить бути якась межа. Крім того, з’ясувалось для мене досить несподівано, що мій блоґ читають мої батьки.

- Коли ти це з’ясувала?
- Ти знаєш, це було півтора роки тому. Це був досить для мене складний період. Я максимально тоді відкривалася, але для батьків дитина це зовсім інше. Вони її сприймають на іншому рівні. Для них я завжди буду дитиною. Коли батьки читають такі речі - їм важко. Зрозуміла, що слід менше вихлюпувати свої емоції, бо що написано пером - не вирубиш топором. Воно нікуди не дівається. Зараз не означає, що я пишу, що то є все цілком правда про мене. Я чую історії на вулиці. Я волію писати від свого імені, щоб не накликати на себе біду.

- Твої історії – це твоє осмислення навколишнього світу?
- Абсолютна правда. Там багато з них художнього плану. Вони беруться звідкись. Вони не можуть виникати нізвідки. Це все життя. Але кажу, що приватного там обмаль. Бо приватне мусить бути приватним.

- Отже, потроху перейшли до художеств. Ти є одна з вісімки українських блоґерок, що мають честь бути присутніми у книжці «8. Жіноча мережева проза». Чи не розкажеш, яким чином відбувався відбір учасників проекту?
- Я не була головою в цій книжці. Насправді цим займалась Таня Флінт. Вона також відома слухачам блоґерка. В нас була презентація попередньої книжки «Букви і цифри». Вона підійшла, скориставшись нагодою, познайомилась одночасно з Ґіґґзом, директором «Букви і цифри» і сказала, що у неї давно плаває ідея зібрати кілька більш-менш відомих представниць блогерства і зробити спільний проект. Їх початково не мало бути вісім. Ми слабо уявляли, що це має бути, формат книжки. Потім нас стало вісім і ми зрозуміли, що це таке своєрідне сакральне число. По-перше, перевернута вічність, по-друге, пов`язане з жінкою (8 березня, 8 жінок Озона). Тому так вийшло 8 жінок, 16 історій. Книга дуже різна. Коли читати видно, що кожна історія вона інша, автори різні. Відкрию невелику таємницю: зараз є мета продовжити це, але трохи під іншим форматом. Побачимо, що з того вийде. Ніколи загадувати нічого не можна. Волію всі карти не розкривати.

- Були дорікання, що проект двомовний, симетрично двомовний. Так було задумано чи так випадково трапилось?
- Знаєш, коли дійшли до числа вісім, то подумали, що власне вдало вийшло 4 на 4 жінки однієї мови. Зараз не має сенсу відпиратись, що є російськомовність в Україні як і україномовність. Книга не була орієнтована на Захід України чи винятково на Київ. Гучна презентація відбулась у Донецьку. Вона влучно відобразила сучасний стан.

- Ще одне питання щодо книжки. Є така підозра, що тексти були написані в оф-лайн режимі, і це ніби не є мережева проза...
- Це не є фотографіями блогів дівчат. Попри те, що викладається щодня в той самий ЖЖ, дівчата робили щось своє і мали якісь стримувальні моменти, не викладати, а орієнтуватись на якийсь проект. Коли почала писатися ця книжка ми зробили окрему ком`юніті під неї і всі тексти викладалися там. Ці тексти є в Інтернеті, просто відкриті вони лише вісьмом учасницям і керівникові проекту. Решта їх побачити не може, з одного боку це є блогерство, з іншого боку в чистому вигляді вони вийшли на папері після. Якщо уважний читач читає кілька спільнот, що цілі абзаци, цілі розділи взяті з щоденників цих дівчат. Та все ж більшість текстів в закритому режимі в інтернеті...

- Говорячи про жанр твого журналу, я б сказав, що це мала іронічно-лірична проза. Було колись бажання писати про політику, про серйозні речі?
- Я не вважаю себе достатньо компетентною людиною, щоб моя думка для когось важила. Про політику говорити можуть навіть бабці, що продають сємки, зі своїми онуками на кухні. На скажу, що думка тієї бабці менш компетентна ніж моя. Коли б була професійним політологом, соціологом, журналістом, могла б ті теми розжовувати. Я можу виказати свою аматорську думку, та кому вона зрештою буде цікава. В нас є багато політиків, журналістів, яких треба читати за бажання щось знати про політику.

- Ти часто у своєму неповторному стилі робиш маленькі ілюстрації. Це замовлення друзів, поклик серця?
- Ще з дитинства хотіла стати художником, навчалась у різних студіях, школах, кругом-кругом. Але коли потрібно було вирішувати своє майбутнє, кар`єру. Зрозуміла, що я недостатньо художня всередині. В мене завжди виникала якась математична сторона, що справжньому художнику лише заважає. Тому варто було залишити художество і займатись іншим. Та це не викреслиш. Як і людина, що грає на гітарі, має слух, не припине цим займатись так і я люблю малювати і займаюсь цим із задоволенням. Інколи викладає це в блог. Може когось це потішить. Я рада, бо недавно в мене відформатувався хард-драйв, тож все, що там було зникло. Добре, що в ЖЖ було, те і лишилося. Слава Богу, нема худа без добра.

- Розкажи трохи про себе. Ти вже 4 роки в ЖЖ. Наскільки той період відрізнявся від того, що був до?
- Коли брати глобально, коли я завела ЖЖ, була студенткою. Тодішні турботи були більш безтурботним, ніж зараз. Я вже більш маю піклуватись про себе у матеріальному плані. Вже буде 3 роки, як переїхала до Києва. Життя повернулось по-іншому. Я боюсь дуже, коли прихожу на нову роботу, відповідати на питання, ким я себе бачу зараз, через 5, 10, 15 років. Не знаю, ким себе бачу, живу одним днем. Важко судити, яка я була. ЖЖ допомагає, коли погортати, почитати, що я писала. Якась еволюція, чи дегенерація відбувається. Важко судити...

- Ірино, у нас активізувалися слухачі. Зокрема, передає вітання з Луцька volocyga. Питання від ingoo: чому ані ведучий? ані гостя за двадцять років свого існування не вивчили жодного текстів Red Cardel?
- Цікаво звідки він знає, що я не знаю жодного тексту групи, адже слухаю їх часто, і вони мені подобаються. Я би радила ніколи нікому не чути, як я співаю. Після того мені можна буде закривати свій блог.

- Чому б не проекспериментувати?
- Коли була малою, мама працювала у школі вчителькою, вони зробили невеликий ансамбль «Калинове намисто» і їздили по союзу, співали український пісень. Мама тягала мене з собою, ми мали декілька сценок і мене просили дуже ґречно не співати, лише танцювати, бо псую загальний вигляд компанії.

- Цікава ситуація. Ми давно вже на „Молодому” хочемо зробити блоґерський аудіо-огляд, але стикаємось з тим, що аудіо-блоґів ще практично немає. Тобто немає з чого робити огляд. Ти не хочеш завести аудіо-блоґ?

- Ну по-перше, не маю достатньо часу. Хоча, що таке час, коли робити щось цікаве. Я про це думала три місяці назад. І podcast декілька переслуховувала. І я зрозуміла, що люди можуть ще і багато говорити як і писати. Можливо, це навіть цікавіше, бо передається характер, артикуляція людини, будь-що. Ти знаєш це цікаво, і я ще над цим подумаю. Підкину цю ідею друзям, а раптом хтось захоче...

- Ти львів`янка. Як складається твій роман з Києвом?
- Більш ніж вдало. Я у Львові не живу вже більш п`яти останніх років. Звичайно це завжди буде моє місто. Я не можу його не любити. Це найкраще місто в світі. Я колись як львів`янка приїжджала до Києва на тиждень-два. Вже тоді розуміла, що Києв мені подобається. Усвідомлено їхала сюди жити. Не було жодного дня, коли б жалкувала, що тут оселилась. Київ – дуже хороше місто. Колись він мені здавався мегаполісом, шалено великим, швидким, трохи хамовитим, бо вихована у цілком галицьких традиціях, перепрошую звісно. Але зараз певно сама стала трохи хамовитою відповідно до формату. В Києва є свій дух. Мені він подобається, і є більш навіть камерним ніж Львів. Можливо, бо воно старіше, тут далеко не менше тихих вуличок, не менше кав`ярень, і зокрема є багато іншого цікавого. Воно є більш космополітичним в межах України, коли так можна сказати. Мені дуже подобається, тому планую і далі тут жити.

- Цікаво це чути. Бо останнім часом чути лише, що Київ став міні-Москвою, містом галасливим, стресовим, перенаповненим.
- Це те саме як про склянку, що вона напівповна або напівпорожня. Звичайно є свої недоліки. З іншого боку багато маленьких містечок, які були колисьтаким собі печивом в коробочці стали просто болотом. Кому як подобається. Насправді життя пришвидшується. Не можна заперечувати того, що є. Але з іншого боку, я думаю, що в Києві кожен себе може знайти. Знайти свою нішу, друзів, місце.

- Таке питання, яке часто задають людям, що жили у Америці. Ніколи не було бажання повернутись назад?
- Якщо чесно в мене зараз стоїть туристична віза на п`ять років в Америку. Можу поїхати туди в будь-який момент. Та як бачиш, сиджу тут. Можливо, влітку поїду подорожувати. Штати подобаються мені, не буду казати, що це країна жлобів і ще щось. Там теж можна знайти своє місце як і кругом. Але зараз особливо в мене розвинуті дуже сильні патріотичні почуття. Я хочу бути в Україні, а не будь-де, я не хочу кудись їхати.

- Я думаю, ми завершимо на цій ноті нашу програму. Можливо щн щось хочеш побажати нашим слухачам?
- Так. Хочеться побажати швидкого трафіку, натхнення, весни. Зараз така весна, що неможливо сидіти у офісі. Ну і звісно таких банальних речей: здоров`я, радості, кохання і всього іншого. І жити подіями, бути в них.