Блог: Dmytro

Історія з нападом ялинкового монстра на президента на перший погляд виглядає просто веселим курйозом, але мені здається, що насправді вона відіграла важливу психотерапевтичну роль. Кияни неначе прокинулися від депресивної апатії, в яку їх загнала перемога на виборах Януковича та його подальші дії на президентській посаді, і знову заговорили про політику - і, що ще важливіше, засміялися над політиками.

Спільний проект Юрій Андруховича та польського гурту "Карбідо", який був представлений київській публіці 24 квітня, на жаль, розчарував. Музичний експеримент часто перетворювався на какофонії, а спроби Патріарха Бу-Ба-Бу підспівувати рокерами у кращому випадку викликав натягнуту усмішку. Мабуть, єдине, що рятувало ситуацію - це химерний відеоарт, який принаймні відвертав на себе увагу.

Мій стаж блоґера – майже сім років. За цей час я встиг пройти всі стадії захоплення, спільні для будь-якої технологічної новинки: від етнузіастичного захоплення через нав'язливу залежність до поступового звикання та збайдужіння. Соціальні мережі теж змінювалися, перетворюючись з місця обміну цікавою інформацією на банальні рекламні майданчики. Як результат, сьогодні я беру участь у семи соціальних мережах, користі від яких мінімум, проте кожна забиває мої поштові скриньки набридливим спамом. А отже, прийшов час скорочувати присутність в інтернеті – ставати асоціальним.

Випробувати це диво природи я хотів давно, але оскільки Березняки (першою 24 липня відкрили лінію Поштова пл. - ст. м. Дніпро - Березняки) мені зовсім не по дорозі, то довелося чекати, поки річковий трамвайчик пустять на рідну Оболонь.

Подорожуючи світом, я не раз зустрічався з бекпекерами із розвинутих країн. Цих молодих людей можна побачити і в нью-йоркському метро, і на паризьких вокзалах, і на багкокському летовищі. За плечима – рюкзак, у руках – путівник, на обличчі – усмішка. Мене завжди вражала внутрішня свобода бекпекерів, їхня готовність покинути стабільну роботу, домівку та вирушити у багатомісячні мандри світами. Іноді вони затримуються на одному місці, знаходять роботу (наприклад, викладають англійську або працюють на органічних фермах), але потім все одно вирушають далі.

Учорашній концерт кабаре-дуету "Сонцекльош" у Золотих воротах залишив подвійні враження. По-перше, я був вражений аншлагом! Шанувальників творчості запальних Олени та Марії було стільки, що вони не вмістилися на лавочках й були змушені слухати стоячи. Але, по-друге, якість звуку, на жаль, була поганенькою... Більшості слів пісень було просто неможливо розібрати!

За три роки, що я не був у Ґорґанах, тут багато що змінилося. По-перше, неподалік Осмолоди збудували:

Ззовні храм (як і господарські будівлі) вже готовий, але внутрішні роботи ще не закінчені, тож монахів поки що не видно. Але пасіка вже є...

Вчора подивився "Рок-хвилю" - веселе "хіпанське" кіно про добу розквіту піратських радіостанцій в Об'єднаному Королівстві. Уявіть собі - у 1960-х із заякорених у міжнародних водах Північного моря радіостанцій на Британію мовили кілька радіостанцій, порушуючи таким чином монополію ВВС. І, звісно ж, вони були суперпопулярні, адже цілодобово крутили рок-н-рол та іншу популярну в той час музику. ВВС натомість передавало лише дві години музики на тиждень!

Румунія може похвалитися багатьма дивовижами. Наприклад, найбільша, після Пентагона, будівля у світі - у Бухаресті. Це споруда Парламенту - мрія Чаушеску.

У країні лютує безграмотність. Мовними помилками (причому це стосується як української, так і російської) заповнені газети, журнали, інтернет-видання, рекламні оголошення (особливо у метро), вони лізуть у вуха та очі з радіо та екранів ТБ/кінотеатрів. Звідки ця біда? Хтось вважає, що винна двомовність. Але чому ж я не спостерігав такої епідемії безграмотності у двомовних Бельгії та Канаді? Дехто звинувачує розвал системи освіти. Але невже весь цей дев'ятий вал помилок створюють тільки підлітки? Ні, це не так, часто помиляються й ті, хто закінчив школи ще за радянських часів.